Театр «Мізантроп» разом з «Театром на Подолі» презентуватимуть «Орестею» 20 червня. Дует запропонує глядачеві свою версію «есхиловских сказаний», залучивши до роботи всі технічні можливості нової сцени та обидві трупи.
Де: Театр на Подолі (Андріївський узвіз, 20б)
Коли: 20-24 червня о 19:00
Фото - Павел Алдошин
YABL поговорив з автором вистави, Іллею Мощицьким, навіщо режисери звертаються до мудреців, які жили близько 25 століть тому, чому їхні думки досі авторитетні і яким повинен бути артист для подібних вистав.
Ці тексти завжди звучатимуть сучасно
У театрі останнім часом існує тенденція звернення до античності. Як вважаєте, чому так?
Ця тенденція ніколи не переривалася. Бажання звертатися до античної літератури існувало у художників всього світу (в усіх сферах мистецтва) завжди, і зараз воно не стає слабкіше. Думаю, що привабливість, потужність, краса античної драматургії, її актуальність також, вже ніколи не зможуть бути втраченими. Ці тексти завжди звучатимуть сучасно, бо вони не залежать від часу. В них мова, так чи так, про базові коди, з яких ми складаємося. Саме тому, коли за основу вистави обираються п'єси Есхіла, Софокла, Евріпіда мова йде про фундаментальні питання суспільства взагалі та людської особистості зокрема.
На прес-конференції ви казали, що ідея поставити «Орестею» виникла стихійно. Але за цим «стихійно», певно, існує пошук відповідей на якісь глобальні питання (з розряду про сенс життя). Особисто для вас, що це за питання чи проблематика?
Для мене стихійність – дуже важливий фактор і у виборі матеріалу, і у створенні вистави: на рівні продукування ідей і в процесі репетиції. Обраний матеріал стає оптикою, через яку я та мої співавтори дивляться на сучасність. Потрібно цьому пям’ятнику драматургії дати можливість відгукуватися на вібрації сьогодення. Тоді відбудеться дивовижна хімічна реакція, за якою ми навіть не помітимо, що вистава створена на основі текстів, яким близько 2500 років.
Кожен з нас є сучасним героєм
Чи є в античному герої щось таке, що відсутнє в сучасному? Взагалі, сучасний герой – який він є?
Античний герой не дорівнює самому собі. Тобто коли мова йде про античного героя – вона про Людину взагалі, без національності, віросповідання і особливостей біографії. Вади античного героя – вади народу, покоління, епохи. Смерть античного героя – не приватний випадок: це цивілізаційна катастрофа. Орест, Електра, Агамемнон, Клітемнестра та інші – наші геноми. Отже кожен з нас є сучасним героєм.
У цьому проекті ви працюєте з двома різними трупами: багато артистів, кожен неповторний. Чи існує для вас формула ідеального артиста? Який він? Які має якості?
Для мене існує кілька критеріїв. Перший – це унікальні властивості особистості: чим цікавіше, ширше, могутніше, об’ємніше, незвичніше індивідуальність актора, тим у задуму більше можливостей.
Другий – психічна пластичність актора, тобто відсутність приналежності до єдиної школи. На мій погляд, сучасний актор – людина максимально гнучка. Його завдання – швидко зрозуміти, чого хоче від нього режиссер, та рухатися у заданому напрямку, освоюючи по дорозі нові техніки.
Третій критерій – оснащеність: чим більше артист вміє, тим більшою кількістю виразних засобів володію я. Отже чим більше навичок, тим краще.
Фото - Ira Marconi
Ваш подальший репертуар навряд чи можна передбачити. Чи є вже щось, над чим працюєте далі?
На наступний сезон найграндіозніші плани, але розкривати їх я не можу через домовленості з богами театру. Вони марновірні.
То й не будемо катувати режисера та гнівити богів. Проте точно чекатимемо подальших прем'єр.