...Но кто мы и откуда
Когда от этих лет
Остались пересуды,
А нас на свете нет?
Прокат срічки "Літо" позаду - жалкуєте, що не встигли? Все ж є ще шанс подивитися її на великому екрані.
Де: літній дворик Мистецького Арсеналу (вул. Лаврська, 10-12)
Коли: 7 серпня о 21:00
Картина Кирила Серебреннікова відноситься до тих творів, сприйняттю яких може зашкодити знайомство з синопсисом і обставинами його створення. Вона присвячена центральним фігурам рок-музики брежнєвського СРСР (відправною точкою сюжету служить зустріч юного Віктора Цоя з кумиром просунутої молоді Майком Науменко) - розраховуєш не тільки побачити оповідь про зіткнення художника з тоталітарною епохою, що вже відійшла в минуле, а й відшукати гіркі паралелі з сучасністю путінської Росії. Глядацькі очікування подібних викриттів тиранії посилюються драматичною ситуацією, в якій опинився сам режисер, що став черговим в'язнем режиму.
Політичного протесту тут не більш, ніж у комедіях часів Культу особистості
Налаштовані відповідним чином кіномани можуть бути розчаровані «Літом» не менше глядачів, які, пішовши на екранізацію «Енеїди» Вергілія, замість епічних пригод, жорстоких битв і небезпечних мандрів виявлять на екрані мирно розмовляючих пастухів і пастушок з Вергілієвих «Буколік». За винятком епізоду, в якому панка-хулігана знешкоджують кілька громадян в цивільному, політичного протесту і соціальної сатири у фільмі Серебреннікова не більш, ніж у радянських комедіях часів Культу особистості. При цілком достовірному відтворенні непоказного побуту і типажів епохи застою Ленінград 1981 року в зображенні авторів стрічки постає ідеальним майданчиком для творчих здійснень молодих музикантів, чия свобода вираження анітрохи не утискається буркотливими, але поблажливими ідеологічними кураторами.
Ранні пісні Цоя, що настільки точно відобразили атмосферу безчасся, задушливого контролю і духовної апатії, виявляються тут вирваними з контексту разом з усіма прикметами російського рок-руху, які набувають у Серебреннікова декоративний характер. Екранний простір і сприймається як майстерно відтворена декорація, куди більш примітна, ніж дія, що у ній розгортається, яка практично вичерпується любовним трикутником, складеним Цоєм і подружжям Науменко, вигадливим і водночас цнотливим. По суті, оповідь зведена до витончених вправ в стилі - тут слід відзначити музичні вставки, що вишукано імітують кліпи радянського андеграунду.
Безсилля художнього твору відобразити «історичну правду»
Автори свідомо обігрують умовність створеного світу, іронічно підкреслюючи безсилля художнього твору відобразити «історичну правду» і створити переконливий образ кумирів минулої епохи. Так, одним з найвиразніших персонажів є Скептик, що немов перестрибнув до екрану з глядацької зали. Своїми зверненнями в камеру («не схожий!», «цього не було») він остаточно руйнує будь-яку ілюзію правдоподібності.
Разом з тим «Літо» все ж відображає, з несподіваною для ігрової тональності фільму, пронизливістю, відчуття навіть найбільш видатних представників російського року своєї вторинності стосовно британо-американської музики. Втім, ця рефлексія набуває особливого драматизму саме тому, що фільм Серебреннікова аж ніяк не передає того соціально-політичного і філософського змісту, який надавав творчості Віктора Цоя і його сучасників справжню своєрідність і значущість.