Тут, у Києві, про війну говорять різне: «Таааа, це десь тааам, далеееко...», «Йдіть нахер зі своїми «лайк та репост», мене це не стосується», «Моя хата з краю, нічого не знаю» та й все таке. Не всі, та деякі. Класно вигадали. А іншим шо? А іншим ніфіга, крім вибухів, втрачених друзів і реального кривавого кіно. Де у головних ролях, не рідко, дівчатка.
Вистава «Дівчата-Дівчата» - це 9 невигаданих історій невигаданих дівчат війни. Смішно, страшно, чесно.
Де: PostPlayТеатр (вул. Нижньоюрківська, 31)
Коли: 8 та 9 вересня о 18:00
Для тих, хто не в курсі, нагадаємо - війна ще йде, і треба бути ідіотом, щоб цього не бачити. Але ще гірше - не бачити навмисно. Духовні практики для спокою, guys, це чудово, але людяність - понад усе.
Людяніше будьте, а то як лохи
Хлопці та дівчата, що воюють, впевнені - нікому їх історії не цікаві, а ми кажемо, що вони потрібні, тому прийдемо. І кличемо вас. Ця вистава про душу: і їх, і вашу. Людяніше будьте, а то як лохи.
«Для мене ця робота не просто про жінок на війні: військових та волонтерок. Для мене це робота, яка ставить питання «Хто я? Де я живу? Якою є зараз моя країна? Куди ми рухаємося?» Також вона є пошуками нового голосу, нової театральної мови, нових засобів: як говорити на складні «болячі» теми?
До прем'єри, в рамках цього величезного проекту «Дівчата-Дівчата» (він містить не тільки виставу – прим. ред.), на фестивалі Osten-Saken ми зробили інсталяцію, в якій брали участь і актриси, і «донорки» історій.
Проект величезний, тема безмежна
Грунтуючись на колективному досвіді й тренінгах, ми написали увертюру для вистави: це така нова неакадемічна музика, тільки для дев'яти подихів (Галя Джікаєва дуже точно і чесно інсталювала її в тіло постановки). Отже, проект величезний, тема безмежна: в одному акті мистецтва всього не охопиш», - Ден Гуменний, режисер PostPlayТеатр.