«Пирятин» - це густа танцювальна акустика з симптомами буржуазної якості та усіма ознаками істинно народного колективу. Про наступний концерт і зміни в складі гурту Yabl розповів фронтмен, автор текстів, пропагандист стилю power country, самобутній майстер індійської бансури, ірландської флейти та губної гармоніки.
Де: Docker pub (вул. Богатирська, 25)
Коли: 15 липня о 20.00
Вартість: від 125 грн
Іване, вважаю, що влучніше за вас про «Пирятин» ніхто не скаже. Облишу компліменти й обмежусь контекстними нюансами. «Пирятин» як жанр - епос чи городський романс?
Не романс точно, і не суто міське явище. В якомусь смислі дійсно епос, бо проект працює в міфологічній площині: нова міфологія, її фіксація і також створення, по можливості. Іноді я називаю наші пісні псальмами. Так, це епос на базі сучасного низового фольклору.
Ваші тексти – інструмент деконструкції національних мифів. Музика стверждує непереможність угарного кантрі. А де ж створення? В яких саме піснях?
Міфи, так чи інакше, ми створюємо в кожній пісні. Міфологізація українських локацій, наприклад, дуже важлива штука. «Пирятин», «Яготин», «Тараща» (назва нової пісні), згадування інших міст і містечок в піснях – все це міфологізує такі звичні банальні явища, вмонтовує їх у сучасну міфологію, оживляє, насичує новими смислами.
Гурт скоро розгорне башту в інший бік
Або ось пісня «Арта» - наша данина мілітарному, кшатрійському міфу, котрий знову почав у нас з'являтися уже на абсолютно новому ґрунті.
Для мене «Пирятин» - міфологічний гіперреалізм. Чому для саундтреку до історій пересічного українця ви обрали айріш-фолк? Може тому, що ірландці перманентно борются за свободу та багато бухають?
Тут все просто. Колектив на певному етапі став жертвою моїх музичних смаків. Оскільки саме ця традиція особисто мені найбільш близька, то й пісенний матеріал я будую саме на ньому. Однак уже зараз відчуваю, що гурт скоро трошки розгорне башту в інший бік. Більш, скажімо так, щільний. Якщо визначати музичний жанр «Пирятина» - це power country.
Історично і артово «Пирятин» - це крок від Маценка до Семесюка. І це крок із буколістичного раю в пекло. Герой переїхав з села в місто і конкретно мучиться. Ви були коли-небудь в селі? Яке з українських сіл ваше улюблене?
Чи був я в селі? Ну звичайно, мати там прямих родичів (діда й бабу) і не побувати - було б дивно. Але просто бувати і, наприклад, пірнути в сільську працю і реальність взагалі (пасти череду, чистити хлів, копати бараболю, косити сіно, отримати по пиці під клубом) - це не одне й те саме. Усі ці трудові й побутові пригоди у мене в крові. Улюбленого ж села нема, бо це як грибниця - один єдиний організм з тисячі сіл.
Смерть, пиздилки, пройоби, невдачі, буханина - наші теми
Чи мучиться мій герой? Оце навряд. Українські міста досить доброзичливо ставляться до «аграрки», бо процес урбанізації досі триває по всій країні, й уже добрався до найбільш прогресивних сіл. Конфлікта село-місто я не бачу. Взагалі на цьому історичному етапі вважаю його вичерпаним в Україні.
Герой ваш мучиться не проблемою село-місто, а суворою екзистенційною реальністю («історія життя без кінця та вороття», «нема грошей», «син дебіл, дочка тупа, я дожив до сорока»). Але він молодець, бо знаходить плюси в цій ситуації. Пісню «Пирятина» «Жопа» я вважаю програмною. Свого роду втіленням національної ідеї. Згодні?
Ви абсолютно вірно відчули. «Жопа» - пісня дійсно програмна для мене. Хоча на концерті, якщо її не зіграти, публіка може цього й не помітити. Але якщо ми не зіграємо композицію «Самонаїбнувся» - помітить тут же. Чому так - не знаю, але дивно.
«Жопа» - програмна пісня не тільки для вас. Це загальнолюдське. Щодо «Самонаїбнувся» - це моя улюбена композиція, зізнаюсь. Можливо, між цими піснями існує непомітний на перший погляд, але глибокий внутрішній зв'язок.
Взагалі, здається, наша музика дуже оптимістична, вона мажорна в усіх смислах. Як не дивно, її люблять діти, ну деякі, у кого достатньо демократичні батьки. Хоча смерть, пиздилки, пройоби, невдачі і буханина - наші основні теми. Мажорної музики в Україні не вистачає явно.
У відеозапрошенні на концерт, що відбудеться 15 липня, ви обіцяєте людям «ліричний пиздець». З власного життєвого досвіду мені також знайомі пиздець есхатологічний та пиздець з бодуна. А які пиздеці були в вашому житті?
Пиздеці були усілякі, але головні з них настільки похмурі, що тут не хотів би про них говорити. Усе інше на їхньому тлі й пиздецями не назвеш. А от ліричний пиздець - це скоріше моделювання контрольованого стресу власними силам. Алкоповстання – також наш жанр.
Нещодавно мала розмову з вашим соло-гітаристом Володимиром Бабушкіним. Казав, що сильно напрягається, коли йому треба грати кантрі. Це так? Якщо так, то наступне питання прямо з тексту «Пирятина» - «нахуя ото пиздіти»? В цілому з Володі лізе гранж, але в деяких піснях він наближається до симпатичних кантрі-солячків, як в пісні «Арта», наприклад.
Володя не спиздів. Дійсно, задача, яку ми перед собою поставили в музичному плані, виявилася складною. Досягти щільності і кача виключно акустичним складом. У нас навіть бас акустичний, що до певної міри екзотично. Це свідомий осмислений вибір. Перший же наш виступ був з електрогітарою і басом, і ми одразу відчули усю банальність такого підходу. На виході був пригранжований панк, а цього добра кругом повно. Ми ж фолк банда, істино народний колектив, тому природність, хоча би умовна, для нас питання стилю.
Знайти в Україні готового прошареного кантрі-гітариста дуже непросто.
Алкоповстання – також наш жанр
Дійсно, качова акустика – це рідкість і звучить, не зважаючи на всі ваші складнощі, чудово. Чула, у вас проблеми з бек-вокалісткою. Вам би таку мулатку с субтоном як у поперечної флейти. Для більшого інтернаціоналізму.
Ритм-секція у вас охайненька. Жодного барабанного соло. Як так получилося?
Річ у тім, що все ж у нас - уже новий гітарист, прошарений музикант Максим Міщенко. Людина зі значним сценічним досвідом. Концерт 15 липня буде уже з ним. Володя і наша бек-вокалістка Женя Устінова повністю зосередилися на проекті Ptakh_Jung, і це правильно. Такі проекти, фактично міжнародного рівня, вимагають повної віддачі. Бек – питання так само складне. Знайти спортивну пані, як Жека, котра би вміла співати і стрибати водночас протягом усього концерту, також не стидалася би матюкатися зі сцени – задача. Здається її ми теж вирішили, хоча попереду багато вокальної роботи. Але на концерті 15 липня і на фестивалі «Файне Місто» Женя виступатиме.
Наш ударник Федя Бублік дуже впізнаваний музикант, має свій опуклий стиль, але мислить він акуратно, «пачкою», мабуть тому й не лізе з відвертими сольняками. Не бачить в цьому потреби. Вважаю його присутність у колективі величезною удачею. Не менш ключовою фігурою є й басист Артем Малюга, він же саундпродюсер нашого першого альбому. Оцей не комерційний і такий дещо сируватий саунд - його рук справа. Врешті усі ми вирішували і вирішуємо досить складні задачі, хоча по суті музика у нас проста.
Істинно так, дякую. Останні три питання. Враховуючи жанр алкоповстання, чи ходите ви по пабах і які саме подобаються в Києві? Чи плануєте замах на блок-флейту, флейту-піколо та просту українську сопілку? Скільки нових пісень покажете на концерті?
По пабах хожу. Стабільно в один – «Барбакан» на Подолі. Його заснував мій друг, там я свого часу працював артдиром, в ньому ж відбувся перший сольняк «Пирятина». Місце намолене, знижка на барі, старі корєша, портова, часом навіть скандальна атмосфера. Ідеальний паб як не крути.
З блок-флейтою знайомий, але цей інструмент заточений на іншу музику. У нього складна аплікатура, в цьому плані тін-вістл, на якому я граю, краще підходить, тим паче це данина саме ірландській традиції. Сопілка ж безпосередньо присутня в пісні «Атентат», хоча сопілковий саунд я не дуже люблю, і сопілкові техніки гри, які у нас викладають, теж. Усі ці псевдонародні тріолі… Хоча сопілка поєднує в собі і тін-вістл і блок-флейту. Універсальна річ, хоч Моцарта, хоч айріш - все це можна, залежно від уміння. Взагалі довелося з нуля опановувати навіть губну гармошку, інакше колектив ризикував перетворитися на оркестр. Логістично це було би дуже незручно.
На концерті пред'явимо три нові пісні, хоча в роботі матеріалу на новий альбом.
«Пирятин» - частина жлоб-арту, його продовження чи незалежний проект?
Жлоб-арт помер. «Пирятин» має з ним генетичну спорідненість, але це уже новий світ. Менш критичний, і, чесно кажучи, брутальніший.
«Атентат» - поки що единий альбом гурту. Коли другий і взагалі – чого іще від вас очікувати найближчим часом?
Зараз в роботі кліп на пісню «Родіна», котра не увійшла в альбом, але ми будемо видавати її окремим синглом разом із відео. Щодо другого альбому, то матеріал для нього уперто накопичується. На концерті в «Докері» ми покажемо три нових хітяри: ода Наддніпрянщині «Тараща», псальма для агромедитацій «Тантра» і скоріш за все гімн алкоголіків «Аватар».
Фото: Ангеліна Шевелєва