АРТ-ПОДІЛ – новий проект з присмаком великого міста, його «живого життя» та жахливих звичок. Іншими словами – інтерактивна мапа подій, міська арт-декада, що відбудеться в серпні, далекі плани й дві круті дівчини. Інфу про ці люті справи Yabl охоче зливали саме вони.
Вікторія Журавльова
Віка: Коли ми робили фестиваль 16 + в Арт-дворику на Іллінський (2014-2015), виникла ідея вибратися за межі дворика й зробити такий фест на великій кількості подільських локацій: з єдиною програмою, квитками, логістикою та приколами типу нічного автобуса. З акціями «обійди декілька локацій, отримай плюшку», якось так.
Але тоді не ризикнули фінансово. Цього року дізнались про конкурс міських проектів «Прозора влада – міська громада» від КМДА й вирішили спробувати. Спробували і перемогли.
Можна очікувати на інкарнацію 16+ в іншому масштабі?
Віка: Бюджету конкурсу для феста недостатньо, обіцяти не буду. Пообіцяємо створення спільної платформи, інтерактивної мапи миcтецького Подолу й такої собі розминочної арт-декади, що відбудеться вже в серпні.
Світлана Гречуха
Ідея Іллінського походження ідеально співпала з планами «Барбакана». Звучить загадково, як це відбулось?
Світлана: «Барбакан» як локація почався ще на Майдані. Саме там почали збиратися прекрасні архітектори, поети, письменники, художники, філософи. Згодом вирішили, що нам потрібно місце для зустрічей, виставок, читань та інших цікавих справ. Знайшли місце на Подолі. Три роки воно існує.
Настав момент, коли я зрозуміла, що потрібно розвиватись. Серед друзів повно творчих особистостей, які, як правило, не вміють себе продавати. Два роки тому ми створили ГО Арт Барбакан. Саме для того, щоб брати участь в грантових проектах та допомагати своїм друзям. «Арт-Поділ» - перша штука такого плану.
Віка: Проект двох, так би мовити, сутностей. «Мистецького Барбакану» та Арт-дворику на Іллінській. Сам дворик почив в бозі, але люди залишились. Спільний проект двох рухів, двох ідей і виграв конкурс.
Як запустити проект, щоб не продавати квартири й нирки
Вдалий стартап, вітаю. Гроші вже у вас?
(сміються)
Світлана: Схема отримання грошей така: спочатку ти щось робиш, потім звітуєш про виконану роботу, потім тобі повертають гроші. Наразі ми змушені звертатися до друзів - беремо гроші в кредит під чесне слово. За умовами гранту мінімум 25 % бюджету повинні складати наші кошти. Ми заклали більше 30 %.
Віка: Думаємо, як запустити проект, щоб не довелося продавати квартири, нирки й інші внутрішні органи. Ми дивились всі конкурсні заявки. Зрозуміли, що ми схиблені. Масштабні проекти на такі гроші не робляться. Зазвичай вони націлені на разові акції – провести захід, благоустроїти лавку в дворі. Ми замахнулися на арт-декаду і ресурс, який буде працювати надалі. За своєї недосвідченості наробили купу помилок з бюджетом. Розгрібати буде важко. На щастя, є розуміння, для чого це робиться.
Світлана: Ми хочемо, щоб сайт працював і після закінчення проекту. Будемо розшукувати можливості. Бо наразі немає жодного порталу, який збирав би всі локації саме Подолу й робив би анонси подій суто там. Круто ж зайти на ресурс і обрати дозвілля за смаком: хочеш на виставку – дивишся виставки, на концерт – а ось тобі й він. Останніми роками Поділ став надзвичайно живим, тут багато чого відбувається. Кожного дня можна цікаве знайти. Але не всі про це знають.
Віка: Це унікальний оригінальний контент. Не ресторації з каверами і караоке, таке навіть не обговорюється.
Світлана: Жива культура, про яку всі сперечаються - є вона чи нема. Вона є, і є кожного дня. Є нові музиканти, поети, митці. І старі також нікуди не поділися. Фантастична кількість талановитих людей, які роблять талановиті речі. Хотілося б донести це до більш широкої громадськості. Популяризувати живий культурний процес.
Ми хочемо зробити так, щоб культура Києва та Подолу асоціювалась не тільки з тим, що продається на Андріївському узвозі. Довести, що прекрасна картина не обов’язково коштує мільйон доларів. І що можна послухати класний концерт за невеликі гроші.
Ресторації з каверами і караоке навіть не обговорюються
Віка: Часто поза увагою залишається те, що відбувається в маленьких симпатичних закладах. Ті ж Vagabond, Х.Л.А.М, Livingrom, які активно ковбасять свої заходи, дають спонтанні й заплановані концерти. Таких точок на Подолі дуже багато. Ті, хто тут тусять, живуть і працюють, відчувають себе, як у великій комуналці. Приклад? Поки інсувала Іллінська, до нас ходили за мікрофонами та проводочками. Ми до когось за колонками. Ця взаємодія відбувалась і відбувається.
Світлана: На арт-декаді, що планується з 3 по 12 серпня, ми якраз спробуємо це все продемонструвати. Зібрати максимум подій в одному районі. Щось буде постійно відбуватися на різних локаціях Подолу. Людина зможе вибрати, куди піти і насолодитися по повній.
Одна з трагедій культурного життя міста саме в тому, що все відбувається в різних місцях і водночас. От якби хтось зробив такий перфоманс, в якому одна подія йде за другою, а не всі разом…
Віка: Перехрещуватись івенти завжди будуть, цьому нереально запобігти. У всіх є свій контент, свої ідеї, своя цільова аудиторія. І це прекрасно. Мета нашого проекту – не презентація мистецтва Подолу. В цьому немає потреби, воно само себе постійно презентує, природнім шляхом. Мова, скоріше, про презентацію локацій, в тому числі й маловідомих. Часто буває так, що людина відвідує якесь класне місце і тільки його, бо просто не знає, що існують інші. Але повертаючись до твоєї фантазії, можу сказати: ми спробуємо зробити календар заходів і надати людям шанс вирішити, куди йти заздалегідь.
Ви намагаєтесь розширити аудиторію нішевих явищ. Чи «ніша» потрібна широкій аудиторії і навпаки? У мене є великі сумніви щодо цього. У вас?
Віка: І в нас. Саме тому немає мети зробити Поділ тотально масовим. Ми маємо намір показати, що його культурна лінійка набагато ширше, ніж всі звикли про неї думати.
Арт-директори закладів останніми роками помітили, що іноземці виявляють неабияку цікавість до місцевих локацій. До місць з історією, контентом. Не обов’язково, до речі, андеграундним. Ми на нього заточені, але Поділ ними не обмежується.
Світлана: Таких місць багато у Львові. Я нещодавно звідти повернулась остаточно переконаною - весь Львів став туристичним. Мені здається Київ – інша історія. Центр у нас для туризму. Поділ – для реального нового життя. У Львові з усіма його концептуальними ресторанчиками, смачною кухнею та крафтовим пивом не вистачає ось цієї самої культури, що створена самими людьми, для себе і своєї цільової.
Іноземці виявляють неабияку цікавість до місцевих локацій
Віка: Взяти, хоча б, «Кощей-бар». Він дуже маленький, це повний андеграунд, ну просто нема куди андеграундніше. Але вони молодці! Опанували ще й освітню лінію, роблять покази, лекції. Все це хочеться витягти на поверхню. Невміння радіти самому – то, мабуть, наш спільний діагноз.
А чи не виллється спроба об’єднати всі заклади Подолу одним концептом у популярний подільський приспів: у нас всі дома, чужих нам не потрібно, радіємо без вас і нам це вставляє?
Віка: Так, є така тема. Але наш проект не несе в собі ідеї об’єднання. Абияке об’єднання, що базується на ідеї «зверху», що не визріло зсередини, я вважаю мертвонародженою дитиною. Їй не жити. Ми – про розширення аудиторії. Наприклад, приходжу я в клуб «Теплый Ламповый» на концерт Піпи й бачу там вісім чоловік. Не тому, що Піпа чимось завадив або клуб не такий, як треба. А тому що, люди, які точно прийшли б на цей концерт, про цей концерт не знали. Їм ніде взяти інформацію.
Зрозуміло, що існують певні обмеження для нішевої музики. Зрозуміло, що мої улюблені Paranoise не зберуть концерт на стадіоні, хоча я цього дуже хочу. Але я впевнена у тому, що поціновувачами їхньої музики реально забити клуб. Потенційних фанів набагато більше, ніж реальних.
Світлана: Так, наш проект, скоріше, не про поєднання, а про комунікації. У маленьких закладів зазвичай нема грошей на рекламу, та й вони не заморочуються з цього приводу. Є своя цільова – і добре. Ми хочемо, щоб більше людей знало про Подільскі дива, щоб люди змогли прийти, оцінити, а потім вирішити, залишатись їм тут, чи йти далі. Цим і заморочуємось.
Фото: Ангеліна Шевелєва