«Мы хотим всем рекордам наши звонкие дать имена!..» – так співалося у пісні. А Галка хотіла всім рекордам дати своє ім'я. Тільки неодмінно через «о», так у свідоцтві записано – Галка МоталкО. Але її все одно називають МоталкА. А як корабель назвеш... так і буде мотатися.
Де: Олімпійський коледж ім. Піддубного (вул. Матеюка, 4)
Коли: 19 і 20 липня о 20:00
РВУФК (колись Республіканське вище училище фізичної культури) на якийсь момент стає порталом з сьогодення в дні радянські. Тобто стіни, як в будь-якому середньостатистичному будинку, з тих часів тут ніхера не ремонтуються, але ми про інше – атмосфера, все таке. «Дикий» був би не диким, якщо б він цей портал не освоїв: написано про інтернат, то ж якого хера грати з оксамитовими лаштунками?
Написано про інтернат, то якого хера грати з оксамитовими лаштунками?
Народ, як в цирку, збирається на манежі, правда легкоатлетичному, перевзувається (золоте правило: у вуличному взутті суворо заборонено!), місце обирає, намагаючись вгадати, звідки краще видно, бо розсадка, скажемо прямо, не з серії «обличчям до сцени – спиною до стіни».
Взагалі, мля, важко стояти з величезною подушкою на витягнутих вгору руках – читається в очах тендітної дівчинки на сцені-манежі, певно «ув’язненої» інтернату. То, сука, покарання таке, шо поробиш. Ні, це не гірше за 20 хвилин у позі «стільчик» вночі перед гуртожитком, під грізним поглядом тренера, однак неприємно. А все через що? Бо нєхєр базарити після відбою. Або фазити (курити тобто) в кватирку. Але то таке, то про дисципліну, стисле введення в курс справи. Глядач цій малій співчуває, вона стоїчно все витримує, а вистава щось не починається.
Свисток (типу замість третього дзвоника)! По-ча-лось!
На манежі вибудована кімната гуртожитку, вона ж спортзал, вона ж ліс, вона ж – всі інші місця дій п'єси. На підлозі - мати-матраци, збоку - трибуна стадіону, вона ж пральня та курильня - універсальний простір, цей манеж, загалом. Стіни общаги розписані в дусі «залиш свій слід»: імена мешканок кімнати, вгодований олімпійський ведмедик, «Ялта-1991» і бігун з факелом. Ніякого паскудства! Спорт forever! А от мешканки: спортсменки Свєта Камєта (Марина Ейсмонт), Зіна Резіна (Дар’я Твердохліб), Міла Бацила (Софія Усаченко), Галка Моталка (Анастасия Климчук) - натурально дитячий віршик під ялиночку, легко запам'ятовується.
Вас не тримають, це ж «Дикий»: захотіли – дико встали і дико пішли геть
Тут багато чого легко запам'ятовується, а ще більше впізнається: такого типово радянського, типово інтернатного, типово підліткового, типово гуртожицького. Кожен знайде щось своє. А хто не вгледить буде, як деякі коментатори біля Yabl, казати, що в якомусь іншому вони жили Радянському Союзі, бо ніхера не впізнають. Шановні, так вас тут ніхто не тримає, це ж «Дикий»: захотіли – дико встали і дико пішли геть (не забудьте назад перевзутися!).
«Галка Моталко» – не перша спроба «Дикого театру» освоїти цікаву локацію, але перша – зазіхнути на навчальний заклад. Спроба успішна. То ж стережись, сучасний драматурже, якщо вказав в своїй п'єсі якесь київське місце дії. Це так, на майбутнє, ми попередили.
Миловидна новенька, Галка Моталко, перші хвилин -дцять вистави співає інтернату дифірамби, мовляв, як суперрр, крррруто і вах-вах-вах! А потім з головою занурюється в це лайно життя і швиденько перетворюється чи то в охуєвшу, чи то в пропащу ученицю, яка перша потрапляє на виліт. І перша розуміє, що інтернат – НЕ кррруто і, взагалі, виявляється є інше життя: поза рапіристів, тренерів-педофілів, пакетиків з клеєм і «радощів» 413-ої, до яких Моталко ще не доросла. Величезний і неосяжний світ, загалом: не спортом єдиним.
А поки мала усвідомлює, що тут та як влаштовано, сусідки демонструють величезний життєвий досвід: трахаються, як шльондри (лише з ножами: ножі, тобто футболісти, це круто), бухають, як коні, фазять в кватирку, обмінюються шмотками, позаочі матюкають тренера й кидаються у вікна лайном – словом, c'est la vie й примітка «засновано на реальних подіях».
Отже «Дикий» задає півтори години бурхливого життя спортінтернату. Такого бурхливого, що охуєваєш, скільки в молодих спортсменах здоров'я ТАК бухати (а потім ще й бігати), а в молодих акторах – ТАК драйвувати (а потім ще й жити). У виставі, до речі, беруть участь справжні спортсмени: ті, яких «вирощують» в цьому спортпалісаднику. Загнані в театральні рамки, вони виглядають козенятами, які втратили мати, хоча, визнаємо, під пісню про рекорди та радянський гімн виглядають ефектно. Та взагалі шматок «справжньої справжності» у виставі – це добре: таке собі 5D (або скільки там, коли разом звук, колір, запах тощо).
Є інше життя: поза рапіристів, тренерів-педофілів, пакетиків з клеєм
За законами драматургії, завершується весь цей драйв диким похміллям (прозрінням). Тим, що малолітки запивають залишеною з вечора горілкою, а пошарпана життям Моталка – заїдає гірким досвідом. Здає казенне майно та з низького старту тікає нахер.
Коли тренер жопиться купити морозива, тому що ти корова, коли хлопець змушує жерти нікотин і пиздить, щоб зробити з тебе людину, коли в общагу, як бомбардування, летять пакети з лайном і домагається чужий тренер – не страшно. Страшно так нічого і не зрозуміти в цьому житті.
Замість постскриптума: критики у себе раніше в блокнотиках писали «Тема не розкрита», так ось... Yabl, як трошки критик і дохуя бувалий спортсмен, скаже – розкрита ще б пак, а щодо засобів... Так це фішки «Дикого», вам їх всеодно не повторити. Спробуйте просто прийняти.
Фото: Настя Теликова