Програма фесту - фактично перегляд більшості чеських та словацьких робіт у жанрі музтеатру. І хоча сфера доволі специфічна та має свої обмеження, різноманіття представлених спектаклів здатне з легкістю затінити блідне одноманіття всього того, що в українському театрі відбувається за кілька років.
Petra Fornayová, Jakub Plšek: Changing Parts
Відкривав фестиваль музичний спектакль, заснований на роботі американського композитора Філіпа Ґласса. Він вважається творцем музики з повторюваною структурою. У випадку Music with Changing Parts - це довгі одноманітні патерни, що еволюціонують у часі.
Першу частину перформансу створюють музиканти й жива проекція. Остання – відзняті в ч/б фрагменти рухів перформерів. Візуальний художник у спеціальній програмі ці частини синхронізує з музикою та між собою і групує на екрані так, що створюються картинки, образи і послідовності, які й складають спектакулярність першої половини. Її дивитися тут:
У момент, коли проекція ось-ось набридне, на сцену виходять перформери й починають танцювальну імпровізацію. Імпровізаційність у тому, що рухи кожного продумані заздалегідь (у всіх різні), але тривалість виконання визначають окремі учасники.
Martin Ondriska: Apolloopera
Документальна опера про бомбардування нафтопереробної фабрики «Аполло» в Братиславі за часів Другої світової. Найцікавіше - робота з текстовою основою. Лібрето складається з архівних матеріалів: тогочасна поезія та проза, хімічні формули виробів «аполки», назви обладнання, надписи на фото, свідчення, стенографії засідань та інші тексти.
Зовнішньо замаскована під звичний виступ хору, за конвенційною формою опера приховує вибудовані між хористами психологічні лінії, має перформативну складову та працює з мізансценами.
Sláva Daubnerová: «Оранго» / «Антиформалистический раёк»
Історія цих двох робіт Шостаковича - що називається про сенсаційний успіх. До «Оранго» - аванґардної опери про олюднену мавпу - був написаний лише пролог, після чого автор її закинув, побоявшись утисків з боку влади. А «Антиформалистический раёк», сатиру на травлю формалістів, Шостакович писав уже після заборони на свої роботи. Простіше кажучи, з чистої благородної злоби, знаючи, що скоріше загнеться совок, аніж «Раёк» поставлять. Майже так воно і вийшло.
У Празі постановкою займалася Sláva Daubnerová, чий принцип роботи - більше про продовження авторської інтенції, ніж про власну режисерську інтерпретацію. Дві опери зливаються в одну й представляють цілісну сатиру на радянщину.
Хористи з головами у формі червоних зірок та московських сталінок
У глядацькому залі сидять актори, які представляють функціонерів від культури. Вони вульгарно, російською мовою коментують дію на сцені. Сама дія - дуже жива та комічна за формою насмішка над всім серпо-молотним (хористи з головами у формі червоних зірок та московських сталінок) та над тупою публікою, яка замість чогось складного хоче бачити олюднену мавпу (образ приходу комуністів). Супроводжує її ґротескний хор функціонерів, чиї голови й плечі вже пофарбовані «у мармур» й для яких вже готові постаменти. На сцені є й сам Шостакович в якості диригента та виконавця, а також актора – він хвилюється, зиркає на функціонерів, піддобрює їх.
Першочергово ці дві опери цікаві як спосіб роботи з радянським спадком. На відміну від українців, чехи добре розуміють, що прихід совку - це катастрофа. І форма сатири (а не бідкань і стонів) дозволяє, критикуючи тогочасну соціальну сторону, працювати із сьогоденням та відслідковувати подібні гнилуваті процеси.
Jan Komárek: The Mystery оf а Bar,
Окрема роль відведена тостеру
або сучасна антиопера з життя людей на далеких планетах. Принаймні так її визначають автор музики Miroslav Tóth та режисер Jan Komárek. За формою спектакль – свого роду спільний (актори та глядачі знаходяться на сцені) сомнамбулічний аудіовізуальний простір, позбавлений людського світовідчування. Ця відсутність акцентується нехарактерними людському сприйняттю діями перформерів-співаків. Останні обмотані клейонкою з голови до ніг, а тому здатні лише гроулити, а не співати.
Нелюдяне все до того, що окрема роль відведена тостеру. Кілька хвилин він розжарює пустоту на підлозі, розписаній космологічними формулами. Музиканти доповнюють це негармонійною музикою, а девіантні рухи диригента більше нагадують жестову мову для німих космольотів.
Matyáš Dlab: Euphrides at the Gates of Tymena
Сама по собі камерна опера Josefa Berga - це вже щось. Основна частина лібрето - вихваляння у військових вміннях єдиного її персонажа, воєначальника Евфріда. Він бере в облогу Тимени, та потім облога йому набридає, і він просто йде додому. Музичний супровід створює єдина труба. А працівники сцени намагаються читати лекцію про сутність опери.
До стіни театру підвісили перевернуте опудало віслюка
Щодо сценічного, то воно доповнює задуманий стьоб опери героїчного штибу умисною кітчевістю. По-перше, камерну мінімалістичну оперу грають на великій площі перед театром. До стіни театру підвісили перевернуте опудало віслюка. На ній же висять абсурдні червоні мілітаристські стяги. А на даху велика труба запускає в небо повітряні кульки.
Зрозуміло, що таке дійство зібрало прірву перехожих та туристів. А цінність його - вже в самому переосмисленні інструментарієм абсурду будівлі та простору театру. Тобто речей, на яких лежить шкідливий пил сокровенності.
Інші роботи, зокрема співана есперанто горор-опера, доволі конвенційні, а тому не варті детального розгляду.