Знятий за сприяння вітчизняної компанії Solar Media Entertainment (яка відмітилася участю і в інших значних міжнародних проектах - «Лагідна» Сергія Лозниці та «Коли падають дерева» Марисі Нікітюк, генеральний продюсер - Сергій Лавренюк), фільм ісландця Бенедикта Ерлінґссона «Гірська жінка: на війні» став черговим свідченням успішного залучення українського кінопроцесу до європейської копродукційної практики. При цьому і сюжет, і ідейний посил стрічки оспівує загальнолюдську солідарність, що стирає державні кордони й культурні відмінності.
Де: кінотеатри України
Коли: з 16 серпня
Ісландія не здається таким вже благословенним краєм
Оповідь ніби підтверджує відомий вислів великого англійського поета й проповідника Джона Донна про те, що «немає людини, яка була б, як Острів, сам по собі, але кожна людина є частиною Материка». Частинами цього Материка людства, що знаходяться чи не на протилежних його кінцях, але все ж є тісно пов'язаними, виявляються 50-річна ісландка й маленька уродженка Донбасу, яка втратила батьків в ході україно-російської війни. При цьому згадана у назві війна розгортається саме в Ісландії, яка зовсім не здається героїні стрічки таким вже благословенним краєм. Ця самотня дама, скромна викладачка співу, піднімає сокиру війни (точніше, лук і вибухівку, у поводженні з якими проявляє несподівану вправність) проти алюмінієвого концерну, прагнучи врятувати навколишнє середовище від його згубного впливу.
Іронізуючи над героїнею з її лівацькими переконаннями і революційною патетикою, автори анітрохи не заперечують її правоти, представляючи її одиноким борцем за справедливість у суспільстві обивательської байдужості і боягузтва. Піар-фахівці концерну порівнюють екотеррористку з джихадистами з ІДІЛ, а уряд відправляє на її пошуки спецназ, оголошуючи про необхідність захищати економічний добробут і національні інтереси. Примітно, що ці інтереси включають і укладення договору між концерном і китайськими компаніями, перед представниками яких ісландські топ-менеджери плазують, висловлюючи захоплення величчю китайської компартії з тією ж безсоромністю, з якою інші європейські бізнесмени могли б у розмові з російськими партнерами звеличувати «Єдину Росію».
Звичайно ж, цю «ісландську» історію легко уявити і в координатах вітчизняної дійсності, в якій такі ж самотні громадські активісти намагаються захистити природу від промислових підприємств і забудовників, що діють під егідою влади або при її невтручанні.
Чи варта боротьба за всесвітню гармонію дитячої сльозинки
Як би там не було, в якийсь момент в дію вплітається і «український» елемент: прагнення зберегти флору і фауну для далеких нащадків стикається в душі героїні з бажанням зробити щасливою одну-єдину дитину, жертву невідомого конфлікту на іншому краю Європи. З України приходить повідомлення, що її давній запит на удочеріння дівчинки нарешті задоволений. Гірська жінка опиняється перед вічною дилемою, що її настільки виразно окреслив колись Достоєвський: чи варта боротьба за всесвітню гармонію дитячої сльозинки?
Актуальна проблематика й одвічні «прокляті питання» подаються в стрічці Ерлінґссона з інтонацією сарказму, емоційної стриманості й легкого абсурду, типовою для інтелектуального кіно Північної Європи (тут можна згадати творчість шведа Роя Андерссона або гучний дебют самого Ерлінґссона «Про коней та людей»).
Найбільш примітною режисерською знахідкою виступає тут особливий звуковий супровід. Джаз-бенд, який озвучує те, що відбувається, раз по раз опиняється в кадрі, а музиканти обмінюються поглядами з героїнею, наче втілюючи її душевні пориви. У якийсь момент до них приєднується жіночий хор в українських народних костюмах, немов підкреслюючи, що людські радощі й прикрощі, страхи і надії, малодушність і душевна стійкість не залежать від національної приналежності.
