«Говорят, что вы в притонах по ночам поете танго,
даже в нашем добром небе были все удивлены»
О. Вертинський
Що вийде, якщо раптово об'єднати моралізаторство, «побутові» страхи європейського суспільства початку ХХ ст., середнього розливу клоунаду з нашого дитинства, німецьке кіно 30-х та довгі ноги дівчат-танцівниць з Мулен Руж? Вийде щось на зразок гарного портового кабака на березі Чорного моря, де замість завсідників-морячків будуть студенти, школярі та інші чолов’яги, що проходять повз. Де, як годиться, є і закулісні інтриги, і дешева випивка, і вродливі дівчатка, запальні танцювальні номери та відмінний шансон (не той в'язничний, як ви зараз подумали).
Де: Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра (пр-т Броварський, 25)
Коли: 25 січня о 19:00
Портовий кабачок був згаданий не даремно: в основу вистави «Співай, Лоло, співай!» Дмитра Богомазова лягла п'єса Олександра Чепалова, створена за мотивами роману Генріха Манна «Вчитель Гнус» (1905) та фільму Джозефа фон Штернберга «Блакитний янгол» (1930), де основні дії відбувалися якраз у нічному портовому шинку. Прототипом головної героїні Лоли (у виконанні Ксюши Жданової) стала чарівна Марлен Дітріх, прототипом її «нареченого» (Олександр Ганноченко) - відомий німецький актор Еміль Яннінгс.
Це, скоріше, суміш мюзиклу та психодрами
Прем'єра вистави відбулася в травні 2015, в непрості для нашої країни часи, так само як колись і вихід «Блакитного янгола» – в хвилюючі моменти для Німеччини. Збіг? Та ледве. Хоча виставу «охрестили» мюзиклом, його запальні номери, гумор та гострі жарти конферансьє не применшують її психологізму: «Лола» аж ніяк не музична комедія, ця вистава, скоріше, суміш мюзиклу та психодрами.
Фон Штернберг називав свій фільм історією «падіння закоханої людини». Чи падіння? Чи тільки закоханій людині притаманно падіння? У Богомазова свій погляд на подібні питання. І на «закохану людину» – теж. Особливо, коли та – професор «поважного» віку.
Київський Гнус звичками та вдачею більше схожий на «Гнуса» фонштернбергського, ніж Генріха Манна: він – не тиран і не мізантроп, він – нудний педант і скнара-дідуган з нальотом колишньої інтелігенції. Його кохана Лола - тендітна беззахисна співачка дешевого шинку, яка хоча й створена за образом й подобою Дітріх, зовсім на неї не схожа. Вона, скоріше, Джессіка Роджер з фільму «Хто підставив кролика Роджера»: усіма бажана, вогненноруда, ефектна зовні й абсолютно нещасна й ранима всередині.
Мезальянс цих двох став новим номером блискучої концертної програми місцевого кабачка. Чи так він популярний, як соло-номери юної Лоли? Певно, ні. Однак він чудово вписався в низку шоу-номерів інших персонажів, де за кожною сяючою посмішкою і хвацьким танцем – особиста трагедія.
Відома чорно-біла картинка фон Штернберга раптом перетворилась на чорно-червону Богомазова, та стала своєрідним пазлом з «маленьких трагедій», майстерно зібраним на сцені театру на Лівому.