Невтомними оглядачами вітчизняного кінопроцесу Максим Ксьонда вважався одним з найперспективніших молодих українських кінематографістів завдяки короткометражній стрічці «Дорога» і тизеру до повнометражного «Танку», створення якого, на думку багатьох, мало вивести Ксьонду у лави провідних режисерів країни. Однак робота над «Танком» застопорилася, натомість Ксьонда взявся за постановку сімейної науково-фантастичної картини «Бобот та енергія Всесвіту», відправною точкою якої став поставлений ним ще в 2012-му році кліп на пісню ТНМК «Новина» з меланхолійно мандруючими трансформаторними будками.
Де: кінотеатри України
Коли: з 30 серпня
Нажаль, кліпове походження стрічки вгадується в її стерильній атмосфері, хвацьких польотах камери та рапіді, що вставляється де треба і де ні, а також у відчайдушних спробах надати дії більшу динамічність монтажними хитруваннями. Як би там не було, очевидно, що перевіреним сінефілам, які прагнуть побачити все, варто відправитися на «Бобота» тільки заради трансформаторної будки, що розгулює і розмовляє. Але аудиторію, не настільки налаштовану на кіноекстрім, варто попередити, що глядачі, які подивилися картину, навряд чи дізнаються про цього героя на ім'я Бобот набагато більше за тих, хто вже був знайомий з кліпом. Гірше того: більш-менш чітке уявлення про сюжет фільму, яке може скластися у людини, що прочитала його синопсис і бачила трейлер, обертається розгубленістю після півгодини перегляду. А з наближенням фінальних титрів змінюється цілковитим здивуванням.
Варто піти на «Бобота» тільки заради трансформаторної будки
На прес-конференції після прес-показу один із кінокритиків попросив режисера пояснити, що, власне, відбувалося в його фільмі, викликавши схвальний гул присутніх. Мабуть, найбільшою складністю для рецензента «Бобота» є саме необхідність хоча б у загальних рисах познайомити читача з його сюжетними лініями - не всякий хіт експериментального кіно може похвалитися такою оповідною невиразністю та незв'язністю.
Із відносною певністю можна сказати, що 12-річний герой стрічки втягується в протистояння між інопланетними цивілізаціями, від результату якого залежить доля людства. Однак суть цього протистояння, характер ворогуючих сторін і сам результат конфлікту (дозволимо собі цей спойлер) лишаються у фіналі картини такою ж загадкою, як і на її початку. Складно уявити глядача, здатного знайти чітке пояснення, навіщо, наприклад, прибульці з далеких зірок полюють за спортивним кубком, таким собі мієлофоном. Або ж чи є сміттяри, екотеррористи з космосу, згубниками нашої планети або, навпаки, її рятівниками. Врешті, чому Бобот, що володіє даром мови (нехай і висловлюється з патетично замогильними інтонаціями ведучих УТ-1), раптом починає спілкуватися з юним героєм за допомогою смс? Насправді, практично протягом усього фільму незрозуміло куди і навіщо прямують персонажі, що вони роблять і які між ними стосунки.
Сцени, здається, можна тасувати, не порушуючи враження сумбуру
Хоча автором сценарію зазначено одного Івана Тимшина, важко позбутися враження, що над драматургічною основою картини працювала дюжина осіб. І взяли вони принцип буріме: беручись за свою частину дії, кожен нехтував тим, що відбувалося перед цим, і тим, чим все повинно було продовжитися. Оповідь постає різномастним, безладним зібранням жанрових штампів, мотивів і образів популярних фільмів від «Зоряних війн» до «Гості з майбутнього» та гегів різного ступеня виразності. Сцени цієї сюрреалістичної тягомотини, здається, можна тасувати, вирізати або доповнювати іншими, анітрохи не порушуючи загального враження сумбуру.
У підсумку «Бобот» є черговим свідченням, що, при всіх суто технічних недоліках і вадах акторської гри, які можуть пояснюватися відсутністю належного фінансування і практики, основна проблема українського кіно полягає у першу чергу в нездатності представити аудиторії зрозумілу історію з цікавими поворотами й виразними героями - без чого й голлівудські блокбастери виглядали б лише незв'язним парадом атракціонів.