На одній з вечірок Джон Каллахан (Хоакін Фенікс) познайомився з Декстером (Джек Блек) — таким же алкоголіком, як і він. Новоявлений товариш по чарці запропонував хлопцеві продовжити ніч на іншій вписці. Ідея – люкс! Далі самі розумієте, чим може закінчитися поїздка, коли за кермом бухий до поросячого вереску водій, а поруч не менш укатаний пасажир. Аварія. Кепські справи: Джона паралізувало, життя довелося починати з початку. А разом із тим боротися з алкогольною залежністю та шукати своє покликання.
Де: кінотеатри України
Коли: з 30 серпня
Ще з початку 2000-х років Гаса Ван Сента сватав в режисери Робін Вільямс, який придбав права на екранізацію автобіографічної книжки Каллахана. Але тоді щось не склеїлося. І лише зараз, через 29 років після публікації, коли ні Вільямса, ні самого Каллахана вже немає в живих, режисер, чия кар'єра встигла пережити злети та падіння, таки зняв картину на основі спогадів карикатуриста.
«Не бійся, він далеко не піде» проводить глядача через всі кола пекла та чистилища героя, не залишаючи ніяких питань щодо того, як Каллахан придбав свій незвичайний світогляд та почуття гумору, які знайшли відбиття в його карикатурах. Гас Ван Сент дуже дбайливо поставився до історії та уникнув спокуси надмірної драматизації (хоча приводів було чимало).
Чіпляється за лічені хвилини екранного часу та створює трагікомічний образ
Хоакін Фенікс продовжує видавати одну приголомшливу роль за одною. Його вміння повністю розчинятися в образі цього разу чудово спрацювало в жанрі байопіку. Окремо слід виділити Джека Блека в ролі Декстера. Ближче до фіналу його вихід стає головним сюрпризом стрічки. Він чіпляється за лічені хвилини екранного часу та створює трагікомічний образ, якому віриш та співпереживаєш.
Крім Фенікса та Джека в фільмі є Джона Хілл з довгим волоссям та бородою, є геї, лесбійки, підлітки на скейтбордах та Руні Мара в ролі феї-рятівниці. Але їх акторській роботі дифірамбів, на жаль, не заспіваєш.
І є ще Гас Ван Сент, який вміє не тупо розповісти сюжет та злегка поморочити голову глядачеві роздумами про інсайти та духовне зцілення. Але цього разу старий Ван Сент кудись зник, і сюжетне перевантаження та композиційна плутанина зіграли досить погану штуку. Зовсім незрозуміло, навіщо знадобилося розбавляти картину нелінійною розповіддю: зрозуміти, що відбувається на екрані в перші півгодини фільму - подвиг. Моменти з життя Келлахан з’являються та зникають один за іншим, наче розкидані частини пазлу. Хронологію подій іноді доводиться вибудовувати самому, керуючись розміром другого підборіддя головного героя.
В останній третині заплутані переміщення в часі закінчуються. Кіно все ж вдається знайти себе та стати на ноги. Історія Келлахана починає грати яскравими фарбами, щоб глядач зміг винести важливий урок: навіть зламана життям та внутрішніми проблемами людина може почати свій шлях до величі, коли навчиться пробачати та знайде своє покликання.