Дебют у великому кіно Олександра Березаня можна назвати посібником із кінематографічного опірмату у сенсі практично повної невідповідності твору вихідному матеріалу. Стрічка, що стала ремейком польської комедії 1939-го року Міхала Вашінського «Волоцюги», підхоплює центральну лінію першоджерела про двох дорослих бешкетників, які беруться опікати дівчину-сироту, вступаючи у протистояння з її бундючною бабусею-баронесою.
Де: кінотеатри України
Коли: з 27 вересня
У цей невигадливий сюжет про те, як допомога ближньому дозволяє долати станові перепони і набути зрілості, вплетений браслет Олександра Македонського, що робить героїв, які володіють цим безцінним артефактом, об'єктами переслідування агентів НКВС та СС.
Практично повна невідповідність твору вихідному матеріалу
Заснована на класичному фільмі, присвячена останнім дням напередодні апокаліпсису Другої світової, покликана віддати належне батярству, специфічній субкультурі львівського міського дна, картина насправді не має відношення ні до історії, ні до культури Львова, ні, власне, до кінематографу.
Творці польських «Волоцюг» не знали, що через кілька місяців після прем'єри стрічки їхня батьківщина буде роздерта на частини Третім Рейхом та сталінським СРСР, а місто, в якому розгортається дія, зазнає найбезжалісніших етнічних чисток у своїй історії. Протистояння карикатурних енкавеесників і нацистів ніби прямо вказує на прийдешні події, проте безтурботно ексентрічная інтонація того, що відбувається, не дозволяє замислитися над тим, що зовсім скоро одні персонажі картини тільки за свою національну приналежність будуть винищені, інші – депортовані.
По суті, передвоєнний Львів Березаня і Ко існує у блаженному безчассі телевізійних комедійних шоу, у якому прикмети будь-якого історичного періоду є чимось на зразок картонних декорацій і нарядів, запозичених з костюмерної оперети. За львівський же колорит відповідає парад міських пам'яток, манера зйомки яких нагадує туристичний ролик, пісня «Тільки у Львові» з оригінального фільму та акцентований «батярський» жаргон. Про міру достовірності останнього нехай судять фахівці, як і про те, чи відповідають автентичній поведінці батяр манери головних героїв, що нагадують чи то реперів під час виступу, чи то Джека Горобця. Навряд чи картина справляла б інше враження, якби у кадрі періодично виникали Будинок з химерами та Ластівчине гніздо, а герої б виспівували «Вийшов у степ донецький...» та боролися з гвардійцями кардинала та вікінгами у рогатих шоломах.
Доречно виглядають карлики в есесівській формі та садист-гомосексуаліст із балалайкою
Разом з тим, «Шляхетних волоцюг» можна було б прийняти як цілком задовільну спробу створення експлуатаційної комедії, знятої із зухвалою безсоромністю та шокуючою неполіткоректністю, у просторі якої цілком доречно виглядають карлики в есесівській формі, садист-гомосексуаліст із балалайкою та тортури праскою, якби не прикра нездатність авторів вийти за межі телевізійної естетики. На жаль, навіть зняті на вулицях Львова сцени здаються поставленими у павільйонах телестудій.