На початку двотисячних ми з подружкою порушували спокій прибиральниць університету, волаючи на всю велику порожню аудиторію “Я не той, хто тобі потрібен”. “5’nizza” міцно тримала в руках смаки того покоління студентів. Але дорослішають фанати - дорослішають і ті, хто задає тон десятиріччю.
І тепер Сергій Бабкін - саме той, хто мені потрібен, аби розпитати про кіно, про акторство і про те, наскільки те саме шило в одному місці з часом розчиняється. Мені здалося, що воно у Сергія залишилось. Не завжди в режимі active, але якщо потрапити в правильну тему і емоцію, то можна спіймати драйв. Я добре пам’ятаю, як в кінці 90-х років в Харкові знімалось кіно, яке стало дебютом Бабкіна. Це російський фільм про дитинство Едуарда Лімонова. Тож, розпитала його про той досвід. Трохи про роль, яку міг, але не зіграв. Ну і звичайно про фільм, в якому вже скоро його можна буде побачити.
Якщо коротко, то вашій увазі Бабкін - актор.