«Мистецький Арсенал» завжди був осередком цікавих мистецьких проектів. Тепер він активно освоює й театральний простір. «Заручники» стали якраз одним з проектів театральних.
Вистава була створена Ольгою Данилюк (режисер-асистент Дмитро Захоженко), кураторкою Театральної Лабораторії Мистецького Арсеналу «Другий Поверх», за п'єсою «П'ятидесятниця» сучасного британського драматурга Девіда Едгара. Прем'єра відбулася 6 жовтня. Попереду ще один показ.
Де: Мистецький Арсенал (вул. Лаврська, 10-12)
Коли: 8 жовтня о 19:00
Символом британської драматургії, безумовно, є Шекспір. Але не Шекспіром єдиним. Велика [Британія] з тих пір породила чимало інших талановитих драматургів. Девід Едгар в їх числі. Він є одним з найбільш знакових представників сучасності. Автор понад 60 п’єс, які були поставлені у Royal National Theatre, Royal Shakespeare Company, Royal Court, багатьох театрах США, Канади, Європи та Австралії.
Проте, уявіть собі, перекладів його п'єс досі не було в Україні! То й даремно! Адже його тексти глибокодумні, тематика гостра – є над чим замислитися та про що поговорити.
«П'ятидесятниця» стала перекладом-дебютом Девіда Едгара в Україні. Робота над п'єсою розпочалося у 2017: тоді її переклали та текст одразу був прийнятий до постановки (читання, репетиції тощо).
Дуже резонансна подія для України
«П'ятидесятниця» є однією з п'єс його знаменитої трилогії про Східну Європу. У першій п'єсі циклу – The Shape of the Table («Форма столу», 1990) – йдеться про падіння комуністичних ідолів, у третій – The Prisoner's Dilemma («Дилема в'язня», 2001) – про чеченську війну, а у другій – власне, Pentecost («П'ятидесятниця», 1994) – про вигадану балканську країну, що проходить складний шлях переосмислення минулого після падіння комуністичного ладу.
«П'ятидесятниця» зачіпає події, пов'язані з Балканами. Минуле століття, скажете? Але, подумайте, чи не синхронізується це з напруженими процесами, що відбуваються в Європі саме зараз? Паралелі очевидні. З моменту написання «П'ятидесятниці» минуло майже 25 років, проте п'єса актуальності не втрачає.
«Існує час для написання, а існує – для рефлексій над певними ситуаціями й тенденціями», – Девід Едгар. З одного боку, настав час рефлексії, в яку вдало «врізається» цей текст, з іншого... процеси ж повторюються. Аналіз минулого допомагає глибше зрозуміти проблеми сьогодення.
Хоча в тексті вказана Болгарія, місцина, представлена тут, – образ збірний
Країна, в якій відбуваються дії, є вигаданою. Хоча в тексті вказана Болгарія, місцина, представлена тут, – образ збірний: зібраний з проблем ЄС взагалі та з наших «містечкових» зокрема. Якась умовна держава ближнього Заходу з властивою йому симптоматикою. Але у сценічній версії Ольги Данилюк превалює українське: розкидані гривні, деякі конкретні географічні назви, вишиванки тощо. То цілком в тему: глядачеві завжди зрозуміліші його реалії, а не чиїсь чужі, навіть якщо останні – на відстані витягнутої руки.
Сценічний простір (сценографія – Федір Александрович) – невеликий, тьмяно освітлений, обмежений чотирма колонами майданчик. Замість бічних куліс та задника – безодня (приміщення Арсеналу – це все ж багатометрові площі). Місце дії нагадує одночасно й хлів, й різдвяний вертеп: снопи сіна, солом'яні коник та свиня, дворівнева конструкція на кшталт будівельних лісів та виведене на підлогу зображення фрески з релігійним сюжетом.
Чим, власне, є «Заручники»? Глибокодумною, складною (доведеться напружити мізки та трохи згадати історію, бо чимало алюзій та інших радощів інтелектуальної драматургії) двоактною виставою у нетривіальному, прямо скажемо, просторі з «важкою» акустикою. Вона є пропорційним поєднанням політики, мистецтва та історії й поглядом на світ «нашими» очима й водночас проекцією поглядів «збоку» – на нас.
Про що розповідає? Про фреску, подібну відомій джоттовській (Джотто ді Бондоне, «Оплакування Христа» – прим.), знайденій у зубожілій напівзруйнованій церкві якогось прикордонного містечка. Про те, як через знахідку зріють одночасно мистецтвознавча, релігіознавча та якась там ще революції.
Доведеться напружити мізки та трохи згадати історію
Прикордонне містечко без п'яти хвилин – осередок кращих культурологічних та релігійних процесів! Хвацько закручений сюжет! А все для чого? Щоб проаналізувати сьогодення. Отакої! Фреска у Едгара стає приводом поговорити про найважливіше, а вигадана країна – місцем це все зібрати. Тут вам й Польща з її біженцями, й Україна з корупцією, й Словаччина з безпритульними, й Німеччина та Голландія з потоком безробітних мігрантів, й інші.
Існував ризик не донести до українського глядача головних сенсів, закладених в глибокодумному тексті автора, але з океану вартісних ідей постановники виокремили найбільш зрозумілі українському глядачеві. Важливо, що це не перетворило виставу на черговий «дешевий» політичний перформанс, а зробило її серйозним діалогом з глядачем.
P.S. Перед виставою, у сусідньому залі, глядачі можуть відвідати виставку макетів сценографії та ескізів до вистав у виконанні студентів кафедри сценографії та екранних мистецтв НАОМА (Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури).
Фото надані Мистецьким Арсеналом, фотограф Володимир Шуваєв.