Очевидно, одне з головних лих війни полягає у тому, що з плином часу ми стаємо все більш схожими на ворога, все успішніше переконуємо себе в тому, що здобути перемогу можна, лише відмовившись від тих цінностей, за які начебто боремося. Бентежним підтвержденням цьому служить фільм Зази Буадзе.
В оповіді про операцію знешкодження російського диверсанта у прифронтовій зоні на сході України важливим є образ телевізора, що уособлює путінську пропаганду, яка промиває мізки нашим співвітчизникам. Сам же «Позивний Бандерас» сприймається як шита білими нитками пропагандистська агітка, існуюча в естетичних координатах вітчизняних телесеріалів.
Де: кінотеатри країни
Коли: з 11 жовтня
На найневибагливішу аудиторію, яка завдяки самій темі протистояння російській агресії не зверне увагу на низький художній рівень, розраховані і сюжет стрічки, і пропрацювання характерів. Так, детективом «Позивного Бандераса» можна назвати лише номінально, адже глядачі не мають змоги долучитися до пошуку злочинця. Його просто неможливо вирахувати, оскільки ним призначений довільний персонаж із безлічі тих, кого не можна запідозрити й до кого не веде жодна зачіпка.
Зачіпки з'являються лише неправдиві, кожна вказує на «не того» з такою визначеністю і виникає настільки незбагненно, що важко уявити наївного кіномана, який би міг, подібно до довірливих героїв, повірити у «підставу». Замість цього глядачам залишається вправлятися у вгадуванні сюжетних поворотів. Хоча і це виявляється досить сумнівною розвагою, як через передбачуваність, так і через бідність подїєвої канви. Крім, власне, шпигунського трилера (чиїй інтризі не позаздрили б і творці серії «Бібліотечка військових пригод», що випускалася у 50-х видавництвом МінОборони СРСР ) у арсеналі авторів лише кілька фабульних штампів про друзів дитинства по різні боки барикад.
Дівчина героя здатна лише пускати бісики й роздягатися у якості ліричного відступу
Під стать невинахідливому, ходульному сюжету і персонажі. Вони до того невиразні, мляві, що здаються лише заготовками, що ходять та худо-бідно говорять, ескізним набором загальних характеристик, абстрактними амплуа головного героя, головного лиходія, дівчини героя, героїчних воїнів, героїчного воїна-п'янюги, підступних сепарів та недоумкуватих ватників. Це люди-функції, позбавлені особливих прикмет, цілком підпорядковані сюжету. Так, героїчні воїни відрізняються один від одного тільки обставинами загибелі, ватники бубонять про хунту і бендер, а дівчина героя здатна лише пускати бісики й роздягатися у якості ліричного відступу, сумлінно зображати жертву, голосно пхикаючи під ворожим поглядом.
Фантазії авторів очевидно не вистачає, щоб створити стільки різних масок, навіть грубо намальованих на картоні. Тож, наприклад, лиходій у своїх монологах невідмітний від найтупішого з ватників, у невідповідний час беручись просторікувати про єдиний російський народ та підступи піндосів. Це у житті досвідчений шпигун-терорист може виявитися недолугим тупаком із лексикою Петрова і Бошірова, у кінематографічному просторі настільки безпорадний антигерой виявляється позбавленим усякої вірогідності.
На жаль, не набагато краще виглядає головний герой. Будь-який представник людського роду хотів би, щоб у важку хвилину поруч опинився такий офіцер розвідки з позивним Бандерас. Але мало хто захотів би півтори години стежити за екранними пригодами цього Бандераса.
По суті, це безжиттєвий комплект чеснот ідеального чоловіка, що у всьому своєму бронзовому блиску зведений на постамент. Хоча, скоріше, він зійшов з постаменту - точно козак-есбеушник з Володимирської, який ожив, зліз із коня і пішов у АТО шукати російського диверсанта. У нього тумблер перемикається, коли потрібно, з режиму безжального винищення зла на режим співчуття і великодушності. У цьому досконалому воякові не було б нічого людського, якби виконавець Олег Шульга не наповнив його своєю харизмою. Завдяки його грі драматургічні лакуни перетворюються у фігуру замовчування, невиразність, емоційна в'ялість постають стриманістю, що приховує, очевидно, якийсь травматичний досвід, про який нам не розповіли - не сприймати ж у якості такого флешбек з абсолютно ідіотською варіацією «Гамлета».
У воякові не було б нічого людського, якби Олег Шульга не наповнив його своєю харизмою
Справжня драма вітчизняного сьогодення все ж проступає крізь штампи радянських картин про шкідників та ворогів народу у взаєминах між Бандерасом та жителями його рідного села. Місцеві сприймають земляка, який багато років тому виїхав до столиці, а тепер повернувся у формі ВСУ, як зрадника та карателя. Але Бандерас сповнений шляхетності та терпіння, напоумлюючи своїх бійців: «Це налякані війною люди, прості українці, заморочені зомбоящиком».
На жаль, гуманістичний посил сходить нанівець через згадану неспроможність авторів зображати живих людей, а не абстрактні штампи, якихось уявних українофобів, у чому «Позивний Бандерас» так разюче відрізняється від «Донбасу» Сергія Лозниці, чиї гротескні, фантасмагоричні образи народжені самою реальністю.
Фільм же Буадзе остаточно обриває зв'язки з реальністю завдяки злощасному мовному питанню. У ході присвяченій стрічці прес-конференції глава Держкіно Пилип Іллєнко похвалив режисера за гарну українську, поставивши уродженця Грузії у приклад тим українцям «чи то пак малоросам», що не говорять державною мовою. Сам фільм виправляє цю прикру малоросійськість. Усі бійці говорять чистою українською - данина законодавству, яке приписує картинам, знятим за допомогою держфінансування, бути на 90% озвученими українською або кримськотатарською. Але автори йдуть набагато далі, наділяючи припустимим мінімумом російськомовних реплік негативних персонажів (чого законодавство поки не вимагає). Російськомовними виявляються не тільки бойовики ДНР та російські окупанти, а й найбільш відразливі місцеві жителі. Особливо примітна метаморфоза подруги Бандераса, якій вдається за допомогою української вигнати з себе бісів «руського миру»: стерва, що загрожує герою розривом стосунків, якщо він знову вирушить на війну, на яку в них «разные взгляды», переходить на державну, вдягає військову форму та їде за коханим на фронт.
Подібно до багатьох стрічок останніх років, «Позивний Бандерас» постає витриманим у стилістиці сучасного українського ТБ продовженням традицій соцреалізму з його уявним всесвітом, створюваним на догоду чиновницьким фарисеям - та навряд чи здатним переконати у своїй справжності когось іншого.