Якби можна було розмовляти всім тілом, це обов'язково був би танець. Такий, який говорив би про глобальне та щоденне і замовкав, якщо рухи зайві. І відбувався б він неодмінно під музику James Blake, Nils Frahm або Gustavo Santaolalla. На такий танець Yabl пропонує подивитися у диптиху Second floor - «Ми».
Де: Молодий театр (вул. Прорізна, 17)
Коли: 29 жовтня о 19:00
Катерина та Анатолій Водзянські
Кашу заварила baza. art people – незалежне об’єднання творчих людей (хореографів-постановників, танцівників, режисерів, фотографів, відеооператорів, дизайнерів та художників). Тандем одноактних балетів Second Floor і «Ми» – їх спільний проект з Молодим театром (хореографи-постановники – Катерина та Анатолій Водзянські).
Second Floor («Другий поверх») – більш рання робота, прем'єра відбулася ще у 2016 в театрі Kyiv Modern-Ballet. Ідея та хореографія: Катерина та Анатолій Водзянські. Виконавці: Анастасія Харченко, Андрій Чаплик, Анатолій Водзянський, Галина Кондратюк, Дмитро Кондратюк, Олександр Пташник.
Будиночок у темряві. Сходи, як вавилонська вежа, йдуть вгору – в нікуди. Персонаж у теплому в'язаному светрі виносить на сцену ліхтар. Він ніби загубився на європейській вуличці з іржавими покажчиками та лабіринтами провулків. Тисяча доріг. Тисяча адрес. Ось і поштова скринька. Що вписати в пункт«Куди»?
«Ми» - друга частина диптиха, балет для двох (ідея, хореографія та виконання Катерина та Анатолій Водзянські).
Ми (вони). Я і Ти (він й вона). Історія двох, які загубилися, щоб віднайтись.
Об'ємні балахони. Хореографічні екзерсиси під чуттєві мелодії Фрама. Короткі соло-знайомства (один з одним, з глядачем). Й тисячі варіацій розвитку їх стосунків – від взаємопідтримки до повного неприйняття один одного, від прагнення бути разом до відторгнення.Як створювалися ці вистави, а також про довіру всередині творчого процесу та чарівників за лаштунками поговорили з постановницею й виконавицею Катериною Водзянською.
Ви з Анатолієм (Водзянським) танцювали у складі Kyiv Modern-Ballet. Коли вирішили створити власний проект та як утворилася саме baza.art people? Вона стала продовженням Kyiv Modern-Ballet чи чимось принципово новим?
Здебільшого з Kyiv Modern-Ballet працював чоловік, я була задіяна лише в кількох постановках. Раду [Поклітару] завжди дає можливість молодим талантам розкрити себе, ставити самостійні номери. У нас він теж бачив потенціал, то ж давав можливість експериментувати. Так ми почали ставити на базі Kyiv Modern-Ballet.
Серйозною роботою став тоді якраз Second Floor. Прем'єра, декілька показів, і вирішили відділятися в самостійний проект.
З'являлося повідомлення: «База є»
«Базою» він негласно звався ще задовго до відокремлення. Спочатку це все було у формі жартів. Ми завжди були в пошуку зали для репетицій, і коли та знаходилася, в спільному чаті учасників з'являлося повідомлення: «База є». Це був лише прикол, та якось прижилося.
Якось зрозуміли, що час наш проект якось називати. Одноголосно вирішили – baza. Ми б до цього нічого не додавали, але необхідно було позначити напрямок діяльності, тому слідом з'явилося «art people». І ось уже понад два роки baza існує в такому вигляді.
Чи є тепер у «Бази» база?
Фізично, як і раніше, немає. Хоча в планах, звичайно, її мати. Від проекту до проекту курсує приблизно один склад людей, себто є вже «базовий» колектив (плюс долучаються нові), готовий до свіжих ідей та їх реалізації. Тому тепер хочеться свій майданчик, куди люди зможуть приходити в будь-який час та щось створювати. Хочеться також, щоб там були не тільки танці, а й звукозапис, й дизайнерський цех, й фото/відео продакшн, адже в нас дуже багато талановитих операторів. Щоб це місце стало платформою, де могли б стартувати таланти та їм було де розвиватися.
А щодо співпраці з Молодим театром - вона на постійній основі?
До Нового року ми з Молодим точно співпрацюємо, а далі будемо дивитися: все залежить і від наших нових проектів, і від їх завантаженості, і від касових зборів, звичайно.
Колись ми прийшли до Молодого з пропозицією: розповіли, що в нас є, не промовляючи, чого б хотілося в ідеалі. Але директор сам запропонував нам все це. Захоплююся його сміливістю і довірою. Адже в театрі й так досить щільний репертуар, своя публіка, а тут ми зі своїм проектом... А він дав нам, молодим та амбітним, свободу щось робити, пробувати.
Диптих Second Floor - «Ми» так і буде диптихом, або складові частини можуть змінюватися (як, наприклад, одноактівці Ukrainian Dance Theatre на сцені Молодого театру)? Чи є принципова різниця порядку вистав у диптиху?
«Ми» - дуетний спектакль, більш камерний, а Second Floor за своєю структурою та енергетикою більше підходить до фіналу. За цією логікою ми й вибудовували порядок, щоб глядачеві було комфортно. Цей спектакль вже – «остаточна редакція», тут точно ніяких змін не планується. Але в планах є нові постановки, де, можливо, складові будуть компонуватись.
У процесі найчастіше все кардинально змінюється
В обох частинах звучить музика Нільса Фрама. Але Second Floor з'явився раніше. Nак було задумано, об'єднати їх за допомогою музики, або «так збіглося»?
У Second Floor, насправді, більше Джеймса Блейка, хоча, безумовно, є і Фрам. Мети такої не було, щоб музика/виконавець збігалися. Ми рідко свідомо плануємо, що буде звучати, а навіть якщо плануємо, в процесі найчастіше все кардинально змінюється. Ми підлаштовуємось під те, що відчуваємо. І дійсно «так збіглося», що і там, і там Фрам.
А музику завжди вибираєте «під матеріал»? Або трапляються все ж постановки «під музику»?
По-різному. Творчий процес непередбачуваний! Іноді чуєш музику, і з неї щось виходить. Іноді навпаки. З Фрамом, наприклад, як вийшло: ми дивилися його концерти в YouTube. Довго носили цю музику в собі, відчували закладений в неї стан... І так збіглося, що весь його новий альбом ідеально пасував нашій історії «Ми». У постановці, мабуть, тільки один трек – не його.Так само, насправді, було і з Блейком в Second Floor. Блейк, як і Фрам, неймовірно талановитий. Його музика ідеально збігалася з тим, що в той момент створювали ми. Настільки хотілося, щоб у роботі звучав саме він, що для нас це стало первинним, ніж думка про те, що в театрі пісні сприймаються двояко: адже є текст, а у тексті апріорі закладений сенс.
Як виникають теми? Інтуїтивно, як музика? Хтось тяжіє до тем соціальних, наприклад, хтось до побутових. Як у вас?
Теж йдемо за тим, що відчуваємо. Теми – це для нас, скоріше, другий етап після відчуттів. Рідко трапляється, що раптово хочеться поставити на якусь конкретну тему. Якщо мене хтось про це попросить, звичайно, спробую, і це стане по-своєму цікавим: бути вільним, але в окреслених рамках. Якось витала ідея створювати масову виставу, але ми «відчули» інакше. Так народився зовсім не масовий «Ми». Отже, важливіше на той момент був дует, він був ближче нашому внутрішньому стану.
Масова вистава стане наступною. Результат роботи можна буде побачити 26 листопада на сцені Молодого театру.
Фото надані baza.art people