Едуард Митницький встиг послужити Мельпомені чи не в половині країн світу, поставивши понад 150 вистав. Був головним режисером Київського театру оперети, заснував та очолював Київський академічний театр драми та комедії на лівому березі Дніпра.
«Метр» - тільки так називали нашого режисера закордонні критики. Він був улюбленим викладачем серед студентів Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого, а найвідоміші актори України вишиковувалися в чергу, щоб взяти участь у його виставах.
Багато знаних у світі театральних митців – режисерів і акторів – завдячують своїми здобутками Митницькому. Так, наприклад, Ада Роговцева, яка багато років поспіль працювала з режисером, вважає зустріч із ним доленосною.
«Я його називаю добрим ангелом у моєму житті. Едуард Маркович - прекрасний режисер, який подарував мені «Варшавську мелодію». Я зіграла її 670 разів, а зараз «Варшавську мелодію-2» вже більше 12 років граю зі своєю донькою. Це і вчитель, і помічник моєї долі, мого життя і моєї творчості. Без таких людей неможливо», - згадувала Ада Роговцева в інтерв’ю газеті «Сегодня».
Цитати Едуарда Митницького
| «Людська природа надзвичайно гнучка. Тому я віддаю перевагу флорі, а найвище творіння природи — людина — їй багато в чому поступається. Але якщо вірити Дарвіну, що всі ми пішли від мавпи, то це нормально. Тільки я не думав, що між мавпою та свинею так багато спільного».
|
| «Життя людства невичерпне, на кожному витку історії воно видозмінюється. І це повинні вивчати не тільки соціологи, а й художники. Тому театр, напевно, все ж повинен розщеплювати людину і пред’являти такі художні комбінації, щоб навіть найпрагматичнішого і байдужого змусити відчувати. Говорити про те, як влаштована людина — ось призначення театру».
|
| «Я режисерів виховую давно, але не завжди виходить те, що хочеться. Бо більшість іде шляхом найменшого спротиву. Вони займаються «картинками», зовнішнім пластом. Він може бути помітним, ефектним, на нього часто «клюють» театральні критики. Відсутність чуття, навіть інстинкту на справжнє — це тривожно і печально водночас. Але саме з цієї причини багато спектаклів отримали «Київські пекторалі». (І зараз уже немає людини, яка б не розуміла, що ця театральна премія вже давно себе скомпрометувала). А якщо розглядати цю професію з погляду первинності, звіряючи наші розмірковування зі Станіславським, то ми зрозуміємо, що режисура — це людинознавство, глибинне вивчення практичного життя людей. Це бездонний матеріал, який не вичерпається ніколи».
|
| «Чи можна побачити талант? Я скажу так: можна його не побачити. І це закономірно. Тому що є люди, які авансують себе і анонсують свої дані, а є люди, з якими треба попрацювати, для яких потрібен час, певні обставини, більш сприятливі умови для того, щоб крізь асфальт проросла травинка».
|