Вихід стрічки «Фантастичні звірі: Злочини Ґріндельвальда» став подією цілком гучною й довгоочікуваною для світового кінопрокату. Зрештою, це вже десятий фільм у магічному всесвіті Джоан Роулінг і другий – у циклі «Фантастичні звірі».
Де: кінотеатри України
Коли: з 15 листопада
Режисером картини виступив Девід Єйтс – цілком досвідчений автор саме в такому жанрі. Достатньо сказати, що саме Єйтс зняв останні 4 фільми з саги про Гаррі Поттера, а також «Фантастичні звірі: де їх шукати» (2016).
Сюжет «Злочинів» – це продовження пригод фахівця з магічної фауни Ньюта Скамандера (Едді Редмейн). У попередній частині, нагадаю, він разом із Магічним Конгресом США заарештував неймовірно небезпечного темного чарівника Гелерта Ґріндельвальда (Джонні Депп). Тепер уже на початку фільму лиходію вдається втекти і, звісно, наступне, що він хоче - правити світом плюс перетворити звичайних людей (маглів або нечаклів) на рабів – тих із них, хто лишиться в живих. Ситуація ускладнюється ще й тим, що єдиний рівний Ґріндельвальду по могутності – Альбус Дамблдор (Джуд Лоу) відмовляється битися з героєм Деппа, бо зв’язаний непорушною обітницею не робити це.
Чаклунські катаклізми струшують реальність
Одразу треба зазначити: зі спецефектами – заради яких на подібні фільми й ходять – тут усе в повному порядку. Найрізноманітніші істоти бешкетують у кадрі в своє задоволення; різного роду чаклунські катаклізми регулярно струшують реальність – самих лише синіх вогняних драконів, випущених на волю Ґріндельвальдом у Парижі й з великими труднощами переможених добрими магами, більш ніж досить.
Але фільм не може складатися з самих лише ефектів. Важливо, яку історію в ньому розповідають, наскільки живі персонажі в цій історії взаємодіють. І тут у Єйтса є труднощі.
Начебто в сценарії є передумови для хорошої драми, яка б зачепила глядачів за живе: Ґріндельвальду вдається внести розкол і сум’яття в магічний світ, за ним слідує частина позитивних героїв і героїнь. А вдається це йому, оскільки чаклуни й відьми, незважаючи на всі свої здібності, змушені жити потайки, і горе їм, якщо хтось закохається в простого смертного чи просту смертну – такі союзи категорично заборонені. Плюс окрема драма між Ґріндельвальдом і Дамблдором: між ними був у юності близький зв’язок, і тепер вони вороги, але всіляко уникають прямого протистояння – тут теж є з чим погратися.
Ставка зроблена на атракціон, на поп-корн
Але, судячи з усього, ставка була зроблена на атракціон, на поп-корн. Щоб усе літало, палало й гриміло. Актори виконують у підсумку функції таких собі додатків до цієї навали спецефектів. Депп міг би бути цікавим у ролі негідника-маніпулятора, але йому в ній явно бракує барв, щоб зробити її дійсно цікавою. Лоу в образі Дамблдора справляється добре, проте його на екрані просто мало. Нарешті, Редмейн – непоганий актор, але не показує нічого нового порівняно з попереднім фільмом. Те ж саме стосується решти ансамблю – вони всі тримаються типажів, окреслених ще в 2016-му, і багато втрачають у переконливості через це.
Тоді, коли вийшли перші «Фантастичні звірі», спрацював ефект свіжості вражень. Це здавалося дійсно новим початком. Проте тепер стає зрозуміло, чому це не працює. Якщо в «поттеріані» ми, окрім усього іншого, спостерігали за дорослішанням Гаррі і його друзів – і динаміка циклу багато в чому трималася саме на цьому – то тепер цього мотиву виховання характеру немає: герої вже дорослі, ну а самих лише яскравих картинок для дійсно захопливої історії замало.
Якщо продюсери не усунуть цю системну проблему, то франшиза може зайти в глухий кут. І це буде прикро, бо шанувальників у фантазій Роулінг – більш ніж досить. І вони все ще чекають на нові історії.