Бернардо народився 16 березня 1941 року в Пармі. Його батько – Аттіліо Бертолуччі – відомий поет, професор історії мистецтв, заохочував інтерес сина до кіно: ще школярем юнак відзняв дві короткометражки. Тоді хлопець і гадки не мав, що стане володарем безлічі престижних кінопремій, серед яких два «Оскари».
Бернардо Бертолуччі, Лос-Анджелес 1988
У 70-х Бертолуччі визнано одним із найяскравіших представників італійського кінематографа. За свою блискавичну кар’єру метр створив 24 картини. Згадаємо незабутні шедеври митця.
«Конформіст» (1970)
Екранізація однойменної повісті Альберто Моравіа здійснила справжній фурор. Режисер розповів історію життя інтелектуала та аристократа Марчело Клерічі (Жан-Луї Трентіньян). Після болісних сумнівів герой погоджується служити режиму Муссоліні. Філософські роздуми про природу і витоки зради, фашизм і антифашизм, еротизм у різних його проявах зробили цю картину яскравим зразком елітарного мистецтва. Судячи зі 100-процентного рейтингу на сайті Rotten Tomatoes, фільм отримав найвищу оцінку професійних кінокритиків. Стрічка удостоєна національної італійської кінонагороди «Давид ді Донателло» як найкращий фільм року.
«Останнє танго в Парижі» (1972)
Культова еротична картина свого часу викликала шквал критики та обурення італійської цензури. Трагічна історія кохання немолодого чоловіка (Марлон Брандо) та юної темпераментної красуні (Марія Шнайдер) вразила уяву сучасників і шокувала різноманітністю сексуальних ситуацій. Розгорілися бурхливі дискусії з приводу того, що ж таки вважати порнографією на екрані. За словами Брандо, Бертолуччі вимагав, «щоб секс у нас із Марією був справжнім». За цю роботу Бернардо отримав приз «Срібна стрічка» Італійського національного синдикату кіножурналістів найкращому режисерові, Марія Шнайдер – спеціальну премію «Давид ді Донателло», а Марлон Брандо – премію Національного товариства кінокритиків США найкращому акторові.
«Двадцяте століття» (1976)
Один із найвизначніших творів Бертолуччі – «Двадцяте століття» – широка фреска італійського народного життя протягом півсторіччя. Режисер докладно показує паралельний розвиток фашизму і комунізму в тридцяті роки. Дія фільму відбувається в Емілії-Романьї, на батьківщині творця. Картина побудована за класичною схемою сімейного роману-саги: в центрі сюжету долі бідняка Альмо (Жерар Депардьє) та аристократа Альфредо (Роберт Де Ніро), що народилися в одному маєтку. Після прем'єри фільм здійняв не менше галасу, ніж «Останнє танго в Парижі», через провокаційні еротичні сцени. Проте через рік отримав головну кінопремію Данії «Боділ».
«Останній імператор» (1987)
Цю стрічку можна сміливо назвати режисерським тріумфом Бертолуччі. Картина отримала дев'ять премій «Оскар», зокрема в категоріях «Найкращий фільм» і «Найкращий режисер». Також була удостоєна низки інших престижних нагород – чотири премії «Золотий глобус», три премії BAFTA, три премії «Давид ді Донателло», премія «Сезар», премія «Фелікс» та «Греммі» за найкращу музику до кінофільму. Картина знята за біографією Пу І, останнього імператора Китаю. У головній ролі знявся Джон Лоун. Консультантом виступив Пу Цзе, брат останнього імператора, а також персонаж стрічки. Дивовижна доля монарха дала привід для екранного втілення улюблених філософських тем Бертолуччі, пов'язаних із мінливістю людських доль, з циклічністю ходу історії, з недосяжністю ідеалу.
«Невловима краса» (1996)
У перекладі з італійської назва фільму звучить інакше – «Я танцюю сама по собі». Картина стала останньою акторською роботою Жана Маре. Він зіграв старого художника, який намагається повернути втрачене натхнення. Головна ж героїня – юна американка (Лів Тайлер) – після самогубства матері, відомої поетеси і топ-моделі, їде до Італії. Тут вона має провести літо на віллі давніх друзів сім'ї, на тлі мальовничих тосканських пагорбів. У свої дев'ятнадцять незаймана дівчина мріє отримати перший досвід з людиною, яка чотири роки тому подарувала їй перший поцілунок. У стрічці також зіграли Джеремі Айронс, Стефанія Сандреллі та Рейчел Вайс. Визначних нагород картина не отримала, хоча мала достатньо номінацій. Проте чуттєва і витончена мелодрама знайшла відгук у серцях кіноманів, як і всі шедевральні роботи незабутнього Бернардо Бертолуччі.