Картина Паноса Косматоса є виразним прикладом проникнення жанрового кінематографа в істеблішмент кінопроцесу. Стрічка вибудувана за лекалами другосортних фільмів жахів 70-х-80-х, насичена сценами звірств демонічної мотобанди та членів сатанинської секти, поєдинками на бензопилах і галюцинаціями, народженими бульварним чтивом та екзотичними наркотиками. Прем'єра відбулася на головному фестивалі американського незалежного кіно «Санденс», де удостоїлася захоплених відгуків високочолих кінокритиків. Настільки ж позитивною була реакція завсідників МКФ у Каннах, де фільм був представлений у «Двотижневику режисерів». Згодом до фан-клубу стрічки приєдналися і вітчизняні кінокритики, вони відібрали «Менді» для «Київського тижню критики».
Де: кінотеатри України
Коли: з 22 листопада
Для аудиторії, що не настільки легко піддається чарівності синефільськіх витребеньок, чесноти стрічки далеко не так очевидні. Це підтвердили і київські покази «Менді», де на обговореннях деякі з глядачів висловлювали здивування, що подібний фільм демонструється в рамках огляду хітів авторського кінематографу.
Знаходить для сокири незвичне застосування
Менді - ім'я молодої продавщиці з придорожнього магазину, що живе зі своїм коханим, дроворубом, у мальовничій лісовій глушині. Вільний від роботи час дівчина присвячує малюванню, ілюструючи містичні фентезі-романи в м'яких палітурках. Однак ця ідилія, ніби натхненна книгами Генрі Торо про творчі пориви й самовдосконалення на лоні природи, в одну мить перетворюється в кошмар у манері новел Лавкрафта про чудовиськ у хащах. Менді порапляє на очі лідеру зловісної релігійної комуни, який оголосив себе земним втіленням Бога. Дроворуб, втративши Менді, сповнюється бажанням помсти й незабаром знаходить для своєї сокири незвичне застосування.
Незважаючи на використання невибагливої фабули хоррора та посилання до конкретних зразків жанру від «П'ятниці, 13-е», «Техаської різанини бензопилою», «Повсталого з пекла» до відомих лише найвідчайдушнішим шанувальникам трешу аматорських поробок, лише простодушний шанувальник мистецтва кіно може прийняти «Менді» за прохідний фільм жахів.
Атмосфера страшної казки
У сценах відчайдушної поножовщини, в хвилини стилістичного свавілля і сюжетного беззаконня фільм не тільки зберігає виключно високий технічний рівень, а й художню вишуканість. Чудова операторська робота Бенжаміна Лоеба і створений видатним ісландським композитором Йоханом Йоханнссоном музичний супровід надають подіям дихання епосу, сумну й поетичну красу одвічної боротьби Добра і Зла, створюють особливу атмосферу страшної казки.
Часом здається, що саме казки служили Косматосу джерелом натхнення нарівні з хоррором. Найбільш явний приклад - епізод з таємничим Хіміком. Він, допомагаючи герою знайти інфернальний храм, відповідає амлуа помічника головного персонажа з казкових історій, який пояснює герою, де шукати ворогів і як їх перемогти (в літературній казці найбільш очевидний приклад - старий Фінн з «Руслана і Людмили»). Відповідно до традиції, за якою не рідко ця функція наставника надається малоприємній персоні (подібно до того, як відшукати вразливе місце Кощія допомагала Івану-Царевичу Баба Яга), Хіміка, винахідника і постачальника демонічного наркотику, можна віднести скоріше до стану лиходіїв. Однак, можливо, Хімік скоріше представляє якусь вищу субстанцію, яка відплачує людям по справедливості, одних віддаючи у владу фатального препарату, іншим допомагаючи в їх праведній помсті.
Блискуча гра виконавця головної ролі Ніколаса Кейджа
Не меншою мірою очевидні релігійні алюзії. Лідер секти, яка експлуатує християнську символіку, постає якщо і не самим Антихристом, то збірним образом священнослужителів того роду, що в усі часи і в будь-якому народі першими порушували релігійні постулати - починаючи з тих першосвящеників, чиї підступи привели до розп'яття Христа. Власне, саме розп'яття Христа очевидно мається на увазі у сцені розправи сектантів над дроворубом, оговтавшись після якої, «воскресши», герой немов отримує надприродну могутність. При цьому, здійснюючи правосуддя з суворістю, яке більше годиться Провидінню, ніж смиренному смертному, він виявляється здатний проявити милосердя, не виходячи з покладених для позитивного персонажа меж.
Химерне змішання таких різних елементів, як релігійна символіка і кліше невибагливих бойовиків, сплетіння героїчної патетики, надривної сентиментальності та ексцентричної карикатури, мабуть, не вдалося б утримувати у належній рівновазі, якби не блискуча гра виконавця головної ролі Ніколаса Кейджа. Кейдж, який перетворився в останні роки у якесь уособлення несмаку, нагадує, що є по-справжньому видатним актором, зберігаючи органічність і в екшн-сценах, і в ліричних відступах, і в сплесках гротеску, що балансує на межі безглуздості. Поєднуючи емоційну виразність і достовірність, йому вдається зробити свого героя таким, що одночасно лякає, зворушує і смішить. Сплітаючи заповіти Станіславського з самопародією, Кейдж показує, наскільки примарна, проникна у мистецтві грань між високим та низьким. Про це, власне, свідчить і фільм у цілому.