Вийшов історичний бойовик «Король Данило». Автори сміливо порівнюють його зі знаменитим серіалом компанії HBO. Варто написати одразу - це не рецензія. Вона передбачає суб'єктивну думку та смаки автора, а вони часто кардинально відрізняються від думки та смаків читачів. Тому в цьому тексті я намагатимусь максимально відсторонитися і розібратися, кому «Король Данило» сподобається, а кому - навпаки.
Отже, українська «Гра престолів». Таке позиціонування - явно неоднозначне. З одного боку – яскраво, одразу привертає увагу. А з іншого - викликає іронію. Порівнювати один з найуспішніших і найбагатших серіалів світу з українським малобюджетним кіно - це у свої ворота гол. Ще у нас люблять обіцяти «щось тарантінівське» і, ясна річ, виходить хіба пародія на любого пана Квентіна.
Але в ситуації з «Королем Данилом» є одне але. Коли автори виклали перший кадр із фільму, то з'явилося безліч коментів, мовляв, дуже на «Гру престолів» схоже. Навіть вигадали головному героєві нове ім'я - Данило Сноу. Ну, а якщо народ говорить, то так тому й бути. Ось, до речі, цей кадр, тому можете скласти свою думку.
Фото: Уніан
Загалом же, красива картинка - це один з плюсів режисера та оператора Тараса Химича. Раніше він знімав документалістику (переважно про український повстанський рух) і кліпи (для гуртів «ТНМК», «Тартак», «Скрябін», «От Вінта», «Гайдамаки» та інших).
У той же час, цей плюс перетворюється на мінус. Позаяк «картинку» Химича багато критиків називає зовсім не кіношною, а радше кліпово-телевізійною. Тобто враження, наче дивишся реконструкцію подій у якійсь із телепрограм.
Загалом, «Король Данило» мусить сподобатися патріотам. Це поняття у нас нині страшенно розмите, але я маю на увазі людей, які дуже радіють усьому українському та героїчному. І ладні пробачати йому усі недоліки. Тарас Химич зняв саме таке кіно - історично, пафосно, наші перемагають, вороги покарані.
Українці там не якісь селюки, а мужні воїни та витончені аристократи, у красивому одязі та з акуратними зачісками. Особливе місце тут посідають чоловіки. Красиві та оголені. Навіть можна сказати - нарочито оголені. Приміром, в одній зі сцен красунчик із сексуальним тілом виливає на себе воду з діжки. Абсолютно беззмістовно, але неймовірно красиво.
Чесно кажучи, дівчатам можна сміливо радити «Короля Данила» саме через такі сцени. Оголених жінок у фільмі значно менше, що є безумовною перемогою феміністичного руху. Відтак, Тараса Химича не зайве буде назвати режисером прогресивних поглядів.
Якщо ж говорити про мінуси стрічки, то багато перших глядачів встигли зійтися на двох - сценарій та гра акторів. Мовляв, майже не зрозуміло, про що мова у фільмі. Ок, є король Данило, його оточення і його ж вороги. А далі усе настільки хаотично, що сюжетні лінії наче прагнуть якомога більше заплутати глядачів. Хоча, треба й визнати, що сама задумка чітко проглядається, і вона класна.
Усе ж, Данило - єдиний український король, засновник Львова та Холма, при ньому Галицько-Волинська держава стала найвпливовішою за усю історію існування. До того ж, багато істориків усіляко переконують, що доречніше говорити саме Король Данило, а не Данило Галицький. Мовляв, перший варіант підкреслює його самостійність, тоді як другий видає за просто керманича певної території. Це мало би бути красиве кіно, з багатьма персонажами та сюжетними лініями, з пригодами та інтригами, пафосом та гумором. Але втілення цих планів, впевнена, у багатьох глядачів викличе великі питання.
Більшість персонажів страшенно нагадують учасників телевізійного проекту «Сімейні мелодрами» - відчутно переграють. На такі речі було заведено закривати очі років 5-7 тому, але не зараз, коли українські режисери показали, що здатні робити саме кіно, а не театральну постановку.
З іншого боку - варто розуміти і те, що цей фільм знятий без державного фінансування. Тобто, лемент про безцільно витрачені гроші платників податків тут не пройде. Автори вже вдруге знайшли приватних інвесторів на свої роботи, а за таке вміння, вважаю, треба ставити їм товстезний плюс.
Зрештою, замість тисячі слів. Якщо думаєте йти на «Короля Данила» чи ні, покиньте цю марну справу. Просто зайдіть на Ютуб і подивіться попереднє кіно Тараса Химича «Жива». Сам режисер стверджує, що воно було для значно вужчої аудиторії, але так би мовити, почерк майстра вловите.
«Жива», нагадаю, побачила світ два роки тому. Тоді у кінотеатрі, коли увімкнули світло, я побачила навкруги себе море заплаканих облич. Люди встали і, втираючи сльози, довго аплодували та кричали: Браво!» Тому, якщо мова йде про мистецтво, не варто слухати нікого, крім власних вподобань.