«Спасибі тобі, моє сонечко, за промінчик твій - щире словечко!» - писав Іван Франко своїй дружині Ользі Хоружинській. Але справжнє життя цієї пари було не таким ідеальним, як у цьому трагічному вірші. Ольга любила Івана, й віддавала йому все своє життя до останньої краплі. Дочка Анна згадує про це так: «Мати жила життям тата, була його дорадницею й підтримкою. Поклавши дітей спати, йшла в його кімнату і там вони обговорювали, опрацьовували і планували нові видання». А от син Франка Тарас згадує, що батько прохолодно ставився до своєї дружини: «Не серцем її вибирав і одружився з нею не з любові».
Іван Франко, 1881
Розпочиналося родинне життя Франків ідилічно. Вже на час свого одруження письменник був визначною фігурою Австро-Угорської Галичини, тому його шлюб сприймали навіть з ідеологічного боку: адже дружина його народилася на Харківщині, жила та навчалася у Києві, а значить, союз Франка та Хоружинської розглядали як символічне поєднання розділених українських земель. Втім цей патріотичний пафос постраждав від зіткнення із галицьким «колтунством», тобто провінційними забобонами.
Дружиною-росіянкою дорікали Франку
Сестра Ольги Антоніна пригадує: «Франко був для Галичини хорошим женихом, матірки не раз казали самому йому (й Ольга про це знала): «Ось, узяв росіянку, міг би вибрати й багатеньку». Дружиною-росіянкою дорікали Франку й друзі, та він лише кепкував із цього.
Завдяки володінню багатьма мовами та перебуванню у декількох культурах водночас, Франко значно випереджав час і бачив перспективу в таких ідеях, які в Україні й досі не знаходять однозначного схвалення. Він був першим українським феміністом і сприяв розвитку феміністичного руху в Галичині.
Іван Франко та його дружина Ольга Хоружинська
Все було добре, поки між ним та головною українською феміністкою 1890-х Наталкою Кобринською не почалися непорозуміння через ідеологічні питання, які згодом призвели до розколу. Готуючи жіночий альманах «Перший вінок» Кобринська іронічно прокоментувала стосунки Франка з його авторками: «Самі впуталистеся в біду і тепер будете мати клопіт з бабами».
Жінка має право на «вільну любов»
Чоловіки-феміністи бачили емансипацію (звільнення) жінки від влади чоловіків і в сексуальному аспекті: жінка не належить чоловікові і має право на «вільну любов». Це обурило Кобринську, і вона написала: «...коли моя еманципація підносить жінки науки і праці, їх – передусім кокети і упавші індивідуа». Франку вдалося залагодити цей конфлікт, але із Кобринською він більше не спілкувався.
Письменник мав щасливу здібність вчасно виходити із безглуздих суперечок, інакше би він ніколи не встиг оволодіти польською, німецькою, російською, болгарською та чеською мовами, написати кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів і зібрати бібліотеку в 7920 томів.
Але всі його політичні здібності й навіть участь у створенні русько-української радикальної партії (РУРП) не допомогли Франку потрапити до галицького сейму та австрійського парламенту, куди він балотувався аж тричі. Кажуть, у всьому були винні виборчі махінації влади. А влада письменника дуже не любила. Ще б пак, адже його РУРП пропонувала соціалістичні ідеї! Найгірше за все австро-угорський уряд дратувала ідея соборності всіх українських земель і боротьба проти Української греко-католицької церкви. Франко вважав, що у змові з владою вона допомагає гнобити селян. За політичну діяльність Франко декілька разів потрапляв за ґрати.
Розтягував хлібину на три дні
Після другого арешту він ледве не помер з голоду. Жив він тоді у готелі в Коломиї (готель цей був поганенький, але в гірші часи Франкові взагалі доводилося ночувати у труні) й придумав заробити гроші, продавши у Львів повість із красномовною назвою «На дні». За конверт та марки довелося віддати останні копійки. Голодуючий Франко гуляв берегом річки Прут та знайшов там три центи, на які купив собі хлібину. Розтягував її три дні, поки відчайдушний стан генія української літератури не помітив старий служитель готелю. Він його й врятував.
Іван Франко, 1904
Останні роки Франка були важкими - він захворів на ревматоїдний артрит, який вразив його руки. Письменник скаржився, що йому являється дух померлого дідуся і б’є його по руках золотим молотом. Очевидно, Франкові вдалося домовитись із духом, бо написав він ще чимало.