У вихідних даних вестерну «Брати Сістерс» (The Sisters Brothers) багато дивного – принаймні на око спостерігача, який регулярно відстежує і світовий прокат, і фестивальні новинки. Наприклад, сама назва: якщо перекласти буквально, то звучатиме «Брати Сестри». Кумедно, але ж там убивство на вбивстві. Друге – надзвичайно пістрявий копродукційний список: фінансово до проекту долучилися США, Франція, Іспанія, Бельгія та Румунія. Третє – за жанром, як зазначено вище, це вестерн, але зняв його режисер, який у житті своєму вестернів не робив. Ба більше, він і в Америці ніколи не працював. Звати автора Жак Одіар. Це 66-річний французький режисер, володар Гра-прі й «Золотої пальмової гілки» Каннського фестивалю. Ось його ім’я тут найбільш спантеличує. З нього й почнемо.
Де: кінотеатри України
Коли: з 6 грудня
Насправді Одіар не чужий до гострих сюжетів. Власне, Гран-прі він отримав за кримінальну драму «Пророк» (2009), а «Золоту гілку» – за історію про тамільського біженця «Діпан» (2015), останні сцени якої – це справжнє побоїще зі стріляниною, вибухами й купою трупів. До речі, «Брати…» отримали приз за режисуру Венеційського фестивалю.
Тож не така це вже й сенсація. Хіба що тільки – вищезазначена кумедність. Вона забезпечується як багатим за відповідні ситуації й діалоги сценарієм Томи Бідеґена за однойменним романом Патріка Девітта, так і блискучою парою головних виконавців: Джоном Сі Рейлі та Хоакіном Феніксом. Але, знов-таки, Одіар починав у кіно сценарієм стрічки «Професіонал» (1981) з Полем Бельмондо, а там жартів, у тому числі доволі кривавих, було вище даху.
Хоакін Фенікс грає Чарлі, а Джон Сі Рейлі – Елі Сістерса. Навіть якщо у фільмі були би серйозні проблеми з іншими акторами й акторками, чи з драматургією, чи з режисурою (а це все не так), то вже цього дуету цілком вистачило б для успіху. Вони неймовірні в своєму контрасті й цю чудову протилежність передають своїм героям.
Відправляють до праотців повний будинок народу
Чарлі-Фенікс – брутальний хуліган, громило й п’яниця, в той час як природжений комік Сі Рейлі робить свого Елі відкритішим, душевнішим і з планами на майбутнє. Він хоче кинути небезпечне ремесло – в той час як Чарлі в цьому як риба у воді. А працюють вони на зловісного й безжального Командора (несподіваний Рутгер Хауер). Вже на початку фільму відправляють до праотців повний будинок народу. І далі все як у вестернах: стрілянина зі стегна, салуни з пиятикою й лихим людом. Зрештою, це ж Дикий Захід 1850-х, ера золотої лихоманки. Але потім дещо стається. Починається як чергове замовлення від Командора, та ось тільки сам об’єкт цього замовлення виявляється людиною не зовсім звичайною. І світ братів неквапно, але невідворотно, починає перевертатися.
Так, по фільму просто справжнім золотим піском розсипаний блискучий гумор такого собі пост-тарантінівського штибу, всі бойові сцени – поза-будь-якою похвалою, на всіх рівнях сюжету юрмляться найколоритніші персонажі (чого вартий лише страхітливий бородань-круп’є, якого грає… акторка), поціновувачам жанру буде приємно розпізнавати алюзії на класику вестерну «Дика банда» або «Хороший, поганий, злий».
Нещасливе дитинство з батьком-алкоголіком
Але Одіар недарма вкладає на лопатки найпрестижніші фестивалі. Він бездоганно й непомітно трансформує історію у щось геть інакше. І ми поступово дізнаємося, що безжальні вбивці Сістерс насправді мали дуже нещасливе дитинство з батьком-алкоголіком, і так і лишилися недолюбленими дітьми. І що в більшості з героїв є отаке подвійне дно. І так хвацький вестерн перетворюється на екзистенційну драму - про дорогу життя, про пошук себе на цій дорозі, про те, що не все купиш за гроші, про ціну того вибору, який насправді робиш тільки один раз і вже нічого повернути не можеш.
Тож вийшло отаке кіно, легке за формою, але не за змістом.
Але за Дикому Заході інакше й не буває.