Датський режисер Ларс фон Трієр ошелешив каннську публіку в травні 2018: він повернувся на знаний кінофест після тривалого бану та презентував новий фільм. Такий, що близько 100 чоловік вийшли із зали на прем’єрі. Зараз майстер випробовує жорстокістю українського глядача.
Де: кінотеатри України
Коли: з 6 грудня
Хотів зняти серіал про пригоди маніяка
Фільм розповідає про Джека, який за 12 років став майстерним серійним вбивцею в американському штаті Вашингтон. Дія відбувається в 1970-80-x роках. Спочатку Ларс фон Трієр вирішив зняти серіал про пригоди маніяка, але по завершенню написання сценарію заявив, що випустить повнометражний фільм. Та чи вірним було рішення? Будемо аналізувати.
Якщо повертатися до минулих робіт скандинавського режисера, «Дім, який побудував Джек» справляє враження більш легковажного та навіть стьобного. З одного боку – психологічний трилер з відверто жахливими сценами насилля над жінками, тваринами та дітьми, які дуже реальні в сучасному житті. З іншого - кожна сцена наповнена начебто сарказмом чи іронією, і ти розумієш, що режисер глузує не з героїв, а з нас, глядачів.
Актору хотілось аплодувати стоячи
Наче спін-офф скандальної «Німфоманки», де, умовно, Джек – невидимий герой, якого вигадав Трієр. Де після жіночної авторефлексії – чоловіча, після німфоманки – маніяк, після Джо – Джек. І про це режисер нагадує в своєму новому фільмі і провулком, де Селінджер знайшов Джо (у стрічці «Німфоманка»), і цитуванням самого себе в інших своїх картинах із трилогії депресії («Антихрист», «Меланхолія», «Німфоманка»). Незважаючи на навмисне натякання та умовне об’єднання головних героїв своїх робіт, герой Мета Діллона (Джек), як на мене, найвиразніший та запам’ятовується найбільше. Навіть не знаю, хто більш філігранно та впевнено зміг би зіграти цю роль. Після перегляду, незважаючи на відразу до образу, актору хотілось аплодувати стоячи. Браво!
Не гірше відмітилися і вторинні герої: попутниця, яку зіграла Ума Турман (наче була покарана за тарантінівського Білла домкратом в обличчя), Шивон Фелон у ролі сусідки, Софі Гробьоль в ролі матері – віриш кожному погляду, кожній краплині поту від страху перед Джеком.
В надії стокгольмського синдрому протягом двох з половиною годин режисер, хоч і натякає на співчуття маніяку, описуючи його дитинство, психічні захворювання та життєві особисті моменти, власне, в мене його не викликав. Але, незважаючи на криваві проступки, із захопленням додивляєшся історію до кінця на одному диханні. Так, було дві сцени, під час яких те і діло глядачі (особливо жінки) виходили із зали… Але це можна пояснити: або вони не знайомі з попередніми роботами режисера, або дуже вразливі.
Начебто сам режисер вже давно збожеволів
Трієр не був би Трієром, якби не впроваджував в свої начебто шокуючі історії порівняння з природою тварин (вистежування та полювання тигра на ягня), світовою історією (принцип диктаторів Гітлера та Сталіна), релігією, філософією та літературою. Останній галузі він відвів фінал з фантасмагоричними кадрами на основі «Божественної комедії» Данте Аліг’єрі. І це також логічно – фінал, на який заслуговує людина, яка побудувала свій страшний будинок. В епілозі після п'яти кривавих подій божевільний Джек у супроводі загадкового Верджела (читай – Вергілій) спускається стічними водами до самого пекла. Він має підзаголовок: «Катабасіс», у перекладі з грецької - «зішестя в пекло». Паралельно вбачаємо історичні кадри з концтаборів, страт, голодомору, екзекуцій - натяки на пекло на Землі. Окрім паралелей сюжету фільму, історичних фактів, літератури та релігії, Трієр звертається до порівняння усього в сукупності з мистецтвом (чи не себе з кінематографом?). Багато хто з критиків назвав цю кінороботу, умовно, автобіографічною, начебто сам режисер вже давно збожеволів. Хто в підсумку потрапив до пекла, а хто вкотре повстане на Каннському кінофестивалі – вирішувати вам.
Фільм не рекомендую до перегляду неповнолітнім, вагітним, вразливим особам та недосвідченим кіноманам. А от прихильники Трієра, можливо, скептично промовлять: Hit the road, Lars!
Але я скажу: 8 пострілів із 10