Начитався якось молодий американський режисер Ніколас Песке («Очі моєї матері») романів японського письменника Рю Муракамі та гайда знімати за ними фільми. До уваги його драматичний трилер «Пірсинг».
Де: кінотеатри України
Коли: з 13 грудня
Намагається вколоти свою дитину
У центрі сюжету – молодий чоловік Рід (Крістофер Ебботт). У нього є красуня-дружина (Лайа Коста) та дитинка-немовля. А ще – голос у голові та неконтрольовані галюцинації. Йому не дає спокою ніж для розколювання льоду… Герой навіть намагається вколоти ним свою дитину… Потім вирушає до готелю, замовляє туди повію, щоб… ВБИТИ її. До нього приїздить дівчина на ім’я Джекі (Міа Васіковска).
І тут почалося… Без спойлерів хочеться відмітити, що усі події достатньо приправлені гумором: від репетиції вбивства не винної ні в чому повії до самісінької фінальної сцени, яка вас ну дууууже здивує. Не знаю, як там все було в романі, не читав, але складається враження, що режисер відверто глузує над глядачами.
За короткі час двадцять із зали вийшла майже половина глядачів. Так, на допрем’єрному показі було багато запрошених: вони зазвичай приходять посвітити єбальцем та часто-густо навіть не знають, на який фільм з’явилися. Та все ж відверті сцени насилля та кров змусили звільнити місця: залишилися найвпертіші та ті, кого дійсно поглинула ця абсурдна садо-мазохистська історія.
Приходять посвітити єбальцем та не знають, на який фільм
А захопити вона могла сповна і справедливо. Стилістика - на тверду десятку: від стилізованих під кінематограф 80-тих титри до інтер’єрів та саундтреків. Але, як на мене, стилізація не врятувала сумнівний сценарій. Фінал, до речі, змусить реготати або обурить - байдужим не залишить 100%.
Про гру акторів не можу нічого сказати особливого. 95% часу спостерігаємо лише двох головних героїв. Крістофер Ебботт більше вразив мене в хорорі «Воно приходить уночі». А от Міа Васіковска («Аліса в країні чудес», «Багряний пік», «Виживуть тільки коханці») справилася на відмінно, хоча не скажу, що ця роль у неї найкраща.
Якщо відслідкувати тенденцію цьогорічних світових прем’єр, то 2018 впевнено можна назвати роком психічно-травмованих кіношних героїв або наркотичного психозу. «Термінал» з Марго Робі, «Екстаз» Гаспара Ное, «Суспірія» Луки Гуаданіньо, «Дім, який побудував Джек» Ларса фон Трієра, а тепер і «Пірсинг» - тенденція помітна більш ніж. Хоча останній на фоні решти відверто програє.
Звичайно, прихильникам жанру психологічного трилера я раджу поринути в ЛСДшний тріп режисера (чи все ж таки автора роману?). Усім іншим та особливо вразливим краще залишитися вдома та передивитися «Іронію долі»: камерність стрічки однакова, але без літрів крові та з добрим гумором.
Моя оцінка: 6 ножових поранень з 10. Чік-чік.