Потяг Аркадія Непиталюка до жанрового кінематографу проявився вже в його дебютних «Припутнях»: трагікомічна історія про подорож представниць трьох поколінь по українській дикій півночі та хвилях пам'яті була рясно прикрашена віньєтками вестерну. Його друга стрічка, що відноситься до досить розмитого формату «сімейного кіно», постає чи не найвигадливішим жанровим коктейлем у вітчизняному кінематографі - сюжетні прийоми heist film, фільму про пограбування, змішані з мотивами треш-бойовика.
Де: кінотеатри України
Коли: з 3 січня
Може здатися, що в «11 дітях» поєднані не тільки кілька жанрів, а й кілька кінокартин, до того насиченою різними лініями є фабула («перший» фільм укладений вже в п'ятихвилинному пролозі, що розповідає непросту історію взаємин антагоністів, в якій знайшлося місце шахрайству, «підставі», кримінальному переслідуванню і тюремному ув'язненню).
Ближче до фіналу кілька несподіваних поворотів
Але по мірі дії ця стилістична еклектика і оповідальний сумбур починають сприйматися як невід'ємна складова твору, чи не першого в сучасному українському кіно витриманого в поетиці кемпа, свідомого кітчу, що передбачає надмірність, яка доходить до гротеску. Більш того - до певного моменту сюжетне багатоголосся, велика кількість виразних, соковитих деталей і яскравих персонажів майже затуляє основну лінію, проте творці припасли ближче до фіналу кілька несподіваних поворотів, які здатні змусити пожалкувати тих, хто не слідкував належним чином за тим, що відбувається.
Отже, «11 дітей з Моршина» розповідають про протистояння Сашка, юного масовика-витівника з Палацу культури, і завідуючої торгівельним центром Сніжани. У Сашка є 11 (насправді нібито на пару більше, але рідкісний кінокритик не зіб'ється тут з рахунку) підопічних-школярів, що грають в очолюваному ним театральному гуртку, які готові вирушити за нього у вогонь та у воду, а також не така віддана кохана, спадкоємиця ТЦ. У Сніжани ж є брат, який за її вказівкою намагається повести під вінець кохану Сашка, аби забезпечити сестрі повну владу над торгівельним центром, та кредитор, ексцентричний душогуб, який розправляється з недбайливими боржниками за допомогою пилорами. Прагнучи врятувати себе від незавидної долі колоди, героїня намагається заволодіти ділянкою землі, в якій, згідно з давніми легендами та новітніми науковими даними, таїться метеорит, космічна скарбниця рідкісних металів, що знайшла заспокоєння у моршинської землі. Втім,11 підприємливих дітей сповнені рішучості завадити планам Сніжани.
Врятувати себе від незавидної долі колоди
Залишається лише шкодувати, що творці були змушені накинути на свою фантазію вузду самоцензури, пристосовуючись до вимог цільової аудиторії. Самі тільки образи Сніжани (Олена Лавренюк) і лиходія-пилорамщика (Гарік Корогодський) містили досить передумов для того, щоб перетворити розповідь у вакханалію різанини й сексу, надміру шокуюче в наших краях видовище для глядачів віком до 18-ти і старше 48-ми. На жаль, сім'ї можуть спокійно відправлятися на спільний перегляд, не побоюючись, що дорослим та дітям доведеться закривати один одному очі й затискати вуха. І лише виховані на перлинах кінокемпа сінефіли будуть час від часу завмирати, передчуваючи, в хорошому сенсі, недобре - однак цього разу його не дочекаються. І все ж, нехай автори і не розширюють рамки допустимого і можливого в орієнтованому на масову аудиторію українському кіно, вони цілком переконливо демонструють перспективи такого розширення.
Що видається навіть більш важливим, у фільмі мотиви західного екшна поєднуються з соціальними прикметами вітчизняної повсякденності, представленої тут настільки ж критично, як і в «Припутнях». Картина демонструє простір, в якому не діють цивілізовані уявлення про закон і порядок - якщо їх служителі і з'являються у кадрі, то лише для того, щоб схопити й засудити невинного (що навряд чи багатьом глядачам здасться чимось зовсім вже неймовірним). Навіть покаранням для одного з негативних персонажів стає не тюрма, куди, очевидно, не так просто запроторити справжнього злочинця, а рабська праця на іншого лиходія. У ситуації свавілля олігархів і бандитів, які діють не тільки при потуранні, а й при пособництві влади, боротьба юних героїв, що вдаються до шахрайства та крадіжок, виявляється єдиним способом вправити суглоби «вивихнутого століття». Примітно, що у протистоянні Сашка та його юних друзів зі Сніжаною сторони конфлікту (такого притаманного вітчизняній сучасності) немов уособлюють будівлі - торгівельний центр з неназваного великого міста з його знеособленою гламурною естетикою і моршинський Палац культури з його аматорським театром, забавно незграбним, затишним і чарівним.
Сторони конфлікту немов уособлюють будівлі
Найбільш же проникливий глядач побачить у тому, що відбувається, своєрідну демонстрацію сили ілюзій, створених як мистецтвом, так і упередженнями публіки. Якщо оповідь в цілому виявляється веселим рожевим фламінго кінокемпа, що убрався в овечу шкуру сімейної розваги, то й деякі з персонажів є зовсім не тими, ким здаються - й за кого ми з готовністю їх приймаємо, слідуючи за своїми уявленнями. А внутрішньою римою дії з її викраданнями, випробуваннями, нелюдськістю і самопожертвою виступає поставлений Сашком спектакль «Снігова королева» за казкою Андерсена, чия сценічна реальність в один з найбільш напружених моментів сплітається з сюжетом фільму в єдине ціле - нерозривне ні для глядачів, що сидять перед сценою моршинського ДК, ні для відвідувачів кіносеансу «11 дітей з Моршина».
Автор дякує організаторам III Всеукраїнського форуму «КіноХвіля», у рамках якого відбулася не тільки прем'єра «11 дітей з Моршина», а й подальше обговорення фільму за участі авторів, продюсерів, керівників Держкіно, кінокритиків та інших учасників вітчизняного кінопроцесу.