Щоденник кіномана:
«Я зайшов у кінозалу. Сів у крісло. Мені обіцяли крутий історичний фільм про героїчний вчинок студентів у 1918 році. Вони ввімкнули екран, там щось почали показувати. Чесно кажучи, я так і не зрозумів, що саме там було. Якісь дивно змонтовані між собою відео. Може, це була реклама чи щось ще? Певно, сталася помилка, бо кіно ми так і не побачили…»
Насправді, щоб зрозуміти якість фільму Олексія Шапарєва «Крути 1918», йти в кіно не обов’язково: щоб все стало на свої місця, можна подивитись на мурал біля станції метро «Палац “Україна» присвячений чи то історичним подіям, чи то рекламній кампанії самої стрічки. І це саме той випадок, коли розумієш одну просту річ: якщо обкладинка у книжки погана, то і зміст буде не кращим. Обличчя акторів на малюнку зроблені неймовірно жахливо і трохи навіть моторошно. Можна скільки завгодно прикриватися патріотизмом і благородною метою познайомити українців з історією, але якщо це робити через одне місце, то краще вже не робити взагалі . Окрім цього, я пам’ятаю попередній фільм режисера Шапарєва «Правила бою», після якого мені просто захотілося напитися від усвідомлення того, наскільки незрозуміло він знятий та написаний.
Дивно змонтовані між собою відео
Проте, ховати стрічку раніше перегляду не хотілося. Все ж були сподівання подивитись, якщо не найкраще в світі, то хоча б непогане історичне кіно. Та і погодьтесь, коли в тебе є готова історія з написаними подіями та розумінням того, як має працювати драматургія, треба дуже сильно постаратися, щоб вийшло насправді погано. Тут хочеться тільки аплодувати, бо творці фільму постаралися як ніколи…
Щоденник кіномана:
«Після перегляду тих відео на великому екрані замість фільму люди почали плакати. Можливо, вони були теж розчаровані, що їм не показали кіно. Виходу нема, я маю піти на прес-конференцію та дізнатися, чи покажуть мені та іншим глядачам обіцяне історичне полотно. На конференції я чую від журналістів, які сиділи зі мною у залі, слова подяки за цей чудовий фільм. Звучать цілі речення на кшталт «гордість українського кіно». Стоп, що? Як це можливо? Ми ж сиділи всі разом, але вони побачили кіно, а я погано змонтовані відео. Де реальність? Мені починає здаватися, що моє світосприйняття помилкове. Якщо людям сподобалось, а мені ні, то велика вірогідність, що мій розум чимось зіпсований. Я не знаю, що саме на мене так вплинуло? Та це неважливо! Я мушу полюбити «Крути 1918» будь-якою ціною, доки люди не запідозрили мою ваду доброго смаку».
Підтримав флешмоб поганої акторської гри
На початку рецензії я, зазвичай, намагаюсь розповісти два-три слова про події фільму, щоб далі читачеві був зрозумілий контекст моїх роздумів. Але зробити це у випадку з «Крутами» буде дещо складно: не встигає фільм початися, як монтаж перекидає нас з однієї сюжетної лінії на іншу. Це робиться настільки невлучно, що неможливо звикнути хоча б до якогось героя . Особливо сильно це дратує, коли нам навіть не дають додивитись сцену до кінця, переривають її на іншу дію, а потім продовжують на тому ж місці, де обірвали. Виникає питання: чому не можна закінчити спочатку одну сцену з однією сюжетною лінією, а потім вже показувати іншу? Одне діло, як би це було чимось зумовлено, наприклад, як у фільмі Крістофера Нолана «Дюнкерк». Але ні, «Крути» роблять подібне без будь-якої логіки та причини. Окрім цього є велика кількість сцен або окремих діалогів, які просто нічого за собою не несуть, лише відтягують час до завершення фільму. Ті ж моменти, що мали б вийти непоганими, майже ніколи не спрацьовують, бо їх переважно ніколи не можуть дотиснути до пробудження певної емоційної віддачі глядача.
Герої та персонажі у стрічці також відсутні. Переживати нам нема за кого абсолютно. Ось є один хлопець – він пацифіст, ось є інший – непогано володіє шаблею, третій – поляк, а четвертий – милий і в окулярах. Також є шпигун, який щось робить, це брат головного героя. Що саме він робив у фільмі? Ну, я намагався зрозуміти, але якось не дуже вийшло. Фільм не дає цікавих розкритих особистостей, з якими знайомили б впродовж всієї історії, щоб у фіналі у нас почало боліти від подій під Крутами. Фільм навіть не дає якоїсь інформації стосовно історичних фактів, лише заплутує глядача якомога сильніше, щоб у того випадково не народилася цікавість прочитати після перегляду про бій під Крутами. За дві години є лише один цікавий антагоніст Муравйов, якого блискуче зіграв Віталій Салій. Знову ж , сказати, що сценарій дарує нам крутого антагоніста, не можна. Цей персонаж цікавий тільки завдяки харизмі актора. Салій зі своєї сторони зробив усе можливе, щоб його Муравйов отримав хоч якусь об’ємність та глибину.
Гра на рівні із серіалом «Школа»
З акторами все не настільки однозначно, бо у фільмі грають справді молоді та талановиті люди, що вірили у те, що роблять: Євгеній Ламах, Дмитро Олійник, Максим Донець, Олександр Піскунов були чесними у кадрі, а інколи навіть викликали емоції своєю грою. Видно, що вони намагалися зробити добре, але сценарій не дав цієї можливості. Хлопцям не повинно бути соромно за це кіно, а деякі моменти вони навіть можуть взяти для своїх шоурілів на майбутнє. Та це тільки одна сторона медалі акторського складу, є й інша: друзі та родичі режисера. Я нічого проти «своїх» у кіно не маю, якщо вони вміють грати. На прес-конференції журналіст запитав у кожного з творчої групи, що для них було найскладнішим під час зйомок. Дружина режисера, виконавиця головної жіночої ролі Надія Коверська єдина відповіла, що нічого складного не було, все виявилося просто для неї. Ох, яка іронія, бо при кожній її фразі я не міг втриматись, щоб не засміятись. Це - без перебільшень - гра на рівні серіалу «Школа» на 1+1.
На превеликий жаль не знайшлося людини на майданчику, яка б сказала Надії: «Роль голосом, інтонацією, сильними наголосами та занадто активною мімікою не зробити». Але скажемо велике «Дякую» акторові Богдану Юсипчукові, який повів себе як справжній джентльмен: не кинув у біді колегу та підтримав флешмоб поганої акторської гри. Богдан пішов ще далі: для нього створити героя на екрані – це висунути щелепу уперед, кричати ідіотським голосом та витріщити очі так, наче він усю ніч нюхав щось цікавеньке.
Ну добре, сценарій та монтаж слабкі. Половина акторів грають незрозуміло що, але це історичне кіно, тому, можливо, технічна сторона фільму зроблена якісно? Ні. Якщо навіть закрити очі на такі художні прийоми, як пакет для сміття на гілці дерева у кадрі, пластикові вікна, кондиціонер, то все одно ситуація ліпшою не стає. Звукову доріжку писали наче у якомусь герметичному підвалі. Де б актори не знаходились під час діалогів, атмосфери того місця ви скоріш за все не почуєте. Візуально стрічка виглядає ще гірше. Видно, наскільки окремо і в різних місцях знімалися батальні сцени між червоноармійцями та студентами. Червоноармійці вибігають з потяга – йде сніг, показують студентів, які дивляться на це – сніг припинив йти. Червоноармійці перетинають поле – одна корекція, студенти їх відстрілюють – зовсім інша. Про якість екшену ви вже можете і самі здогадатися. Ще у фільмі час від часу показують намальований 3D потяг. У цей момент кіно починає взагалі нагадувати дешеву заставку комп’ютерних ігор початку нульових років. І виправдання стосовно бюджету тут не спрацюють, бо той самий «Бобот» з куди меншим кошторисом, ніж у «Крутах», виглядає рази в три дорожче.
Для довідки:
«Бобот» - 20 млн. грн
«Крути 1918» - 52 млн. грн
Визнаю, існує у картині одна єдина сцена, яка зроблена чесно і навіть змушує щось відчути. Майже у самому фіналі є момент, коли герої потрапляють у полон до Муравйова. Грає пісня Христини Соловій, під час якої студенти змерзлі й голодні намагаються схопитися за життя. Атмосфера сцени лякає та занурює у якусь безвихідь на декілька секунд. На жаль, один вдалий момент на весь фільм не рятує від загальної якості продукту, який виявився зіпсованим ще задовго до закінчення терміну придатності.
Якщо і йти на цю картину, то лише заради акторської гри Віталія Салія та Євгенія Ламаха, бо нічого іншого ви тут більше не отримаєте та не побачите: драматургії нема, героїв нема, історичних подій та масштабу нема навіть і близько.