Даррен Аронофскі – одна з найпомітніших персон сучасного кіно. Він жонглює символами і сенсами та змушує глядача бути відкритим і пильним (а в ідеалі ще хоч трішки ерудованим), щоб зрозуміти його меседжі. Аронофскі називають «кращим, що сталося з американським кіно за останні кілька декад» - і згадуючи «Реквієм по мрії», «Чорного лебідя», «Рестлера», залишається лише погодитись. 12 лютого режисер-провокатор святкує 50-ліття. До цієї дати ми підібрали низку цитат, що розкривають сутність творчого методу Аронофскі.
------
Щоб захопити людей своїми ідеями, треба їх спровокувати. Створення кіно для мене – це провокація. Важливо стати неповторним і незабутнім. А єдиний спосіб зробити це – розсунути рамки дозволеного і того, що було створене раніше.
Для мене кіно – це як величезний парк атракціонів. Більш за все я боюсь зняти фільм, який би глядачі не могли порівняти з американськими гірками.
Завжди є люди, які хочуть дивитись «Капітана Америку» чи «Трансформерів». Та в цих фільмах немає ідеї. А якщо ви розважаєте людей і при цьому ще й вкладаєте якісь ідеї – це надихає. Справжнє кіно робиться не для того, щоб продати фігурки героїв, а задля того, щоб глядачі замислились про своє місце в цьому світі.
Справжнє мистецтво засноване на емоціях. Саме в цій передачі емоцій від серця до серця і полягає моя мета. Я кидаю людям виклик – але роблю це не так, як це практикується в Голлівуді. Мені подобається створювати фільми, які викликають неоднозначну реакцію у публіки.
Мені подобаються голодні актори. Вони здатні на все. Тоді як актори, що вже досягли успіху, починають боятись і гальмувати – і тоді дуже складно змусити їх показати себе.
Гарні актори завжди вкладають в персонажа часточку від себе. В деяких після цього залишаються фізичні травми. Наприклад, Наталі Портман настільки викладалась на зйомках «Чорного лебедя», що заробила тріщину в ребрі й струс мозку. Джаред Лето втратив багато ваги в «Реквіємі по мрії», а в Міккі Рурка залишилось чимало справжніх шрамів.
Не хочу, щоб хтось нудьгував на моїх фільмах. Хай краще на їх перегляді вам стає дуже сумно.
Я не маю звички передивлятись свої фільми. Бо одного разу повернувся до «Фонтану» і зрозумів, що тепер би зняв його зовсім інакше. А коли ми готували Blu-ray-версию «Реквієма по мрії», зловив себе на думці, що взагалі би зараз не знімав цей фільм. Чи це була би зовсім інша картина.
Я ніколи не приховував, що мене надихають інші режисери: Інгмар Бергман, Луїс Бунюель, Кевін Сміт, брати Дарденни. Та я завжди намагаюсь використати це натхнення, щоб створити щось своє, оригінальне. Мені допомогли всі режисери, які тим чи іншим чином втілювали знахідки неігрового кіно в своїх ігрових картинах.
Головні герої моїх фільмів – звичайні люди на переламному етапі їхнього життя. Секрет цікавої історії будь-якого героя полягає в його пристрасті, бажанні та амбіціях – тобто в почуттях, зрозумілих глядачу.
Над сценаріями я працюю, тримаючи в голові своїх друзів – чи вразить їх та чи інша історія? І завжди по закінченні роботи відкладаю сценарій, щоб повернутись потім і заново переробити. Лише тоді я впевнений в тому, що фільм дійсно відбудеться. І не має значення, буде він прибутковим чи ні.
Аудиторія повинна розуміти все, що режисер хотів показати в своєму фільмі. Вам завжди потрібно щось втратити, щоб глядачі щось знайшли. Завжди треба бути готовим до змін, щоб аудиторії не було нудно. Ви ж не хочете заплутати людей – а натомість зацікавити. Потрібно, щоби глядачі думали-гадали, а не залишати їх невтямки.
Важливо творити саме в той момент, коли всередині ти відчуваєш біль. Потрібно транслювати і трансформувати свій біль. Я намагають ділитись дуже особистим в своїх фільмах.
Писати особисті сценарії – це боляче, але так і повинно бути. Якщо процес роботи болісний – значить, все правильно: потрібно виливати ці почуття на папір і таким чином позбавлятися болю. Біль – це джерело енергії.
Я намагаюсь уникати чужих думок про свою роботу. Гну свою лінію – хто би що не говорив.
Немає жодного універсального рецепту проти writer’s block. Можна відкласти тему, змінити проект чи пробиватися далі з боєм. Все залежить від того, що ви хочете отримати і як довго готові чекати.
Я радий, що українці сприймають і емоційно реагують на мої фільми. Можливо, справа в тому, що моє коріння – тут.
Після завершення чергового проекту мені хочеться щезнути. Я беру рюкзак з мінімумом речей і повністю розчиняють в якомусь невідомому місці. На знімальному майданчику я все контролюю, а в Індії чи Китаї навіть не знаю, як перейти дорогу.