Територія політичного та економічного кіно дуже ризикована. Фільми цього жанру потрібно знімати так, щоб вони одночасно слугували як інформаційна енциклопедія та не забували розважати на рівні емоцій. В будь-якому іншому випадку, якщо стрічка не може подарувати емоційне враження при перегляді, то вона ризикує швидко втратити увагу та зацікавленість глядача. А коли так трапляється, то вже неважливо, скільки реальних фактів режисери і сценаристи нам демонструють. Нам стає нудно та нецікаво. Серед поганих прикладів цього жанру одразу згадуються «Сноуден» Олівера Стоуна, нещодавній «Уотергейт», «П’ята Влада» та багато інших сухих та бездушних картин.
Коли: з 21 лютого
Але є інша, цілком успішна формула економічно-політичного кіно з поміткою «засновано на реальних подіях», якому вдається у нестандартній манері розповісти історії на далекі від пересічного глядача теми так, що цей самий глядач буде потім не один раз передивлятись ці фільми. Із останнього згадуються одразу дві картини: «Вовк з Уолл-стріт» Мартіна Скорсезе та «Гра на пониження» Адама Маккея.
Чим ці два приклади відрізняються від інших? Вони беруть реальні та складні для сприйняття історії, додають до них велику кількість гострого гумору та цікавий монтаж із доволі нестандартними для жанру прийомами. Наприклад, якщо під час перегляду «Гри на пониження» вам ставало нудно та незрозуміло, то саме у цю секунду на екрані з’являлася гола Марго Роббі і простою мовою все пояснювала, після чого кіно продовжувалося. Цей вау ефект повертав твою увагу до фільму, коли ти починав її вже втрачати. Таку ж манеру подачі Адам Маккей застосовує і у своєму новому політично-біографічному фільмі «Влада» про Діка Чейні, до якого я так довго вас підводив.
Боїшся пропустити хоча б пару хвилин фільму.
Уявіть собі кіно про віце-президента США, у обов’язки якого входило сидіти в білому домі, спілкуватися с політиками, приймати рішення та підписувати усілякі документи. Погодьтесь, якось воно не дуже цікаво звучить. Але Адам Маккей робить майже неможливе: він приковує твій погляд до екрану на дві с половиною години так, що ти навіть не можеш вийти до туалету під час сеансу, бо боїшся пропустити хоча б пару хвилин фільму.
Насамперед, потрібно розуміти, що Дік Чейні був одним з найвпливовіших та найзагадковіших політиків за всю історію Штатів, який служив віце-президентом під час правління Джорджа Буша молодшого. Його біографія має велику кількість нерозкритих таємниць, тому багато подій показаних у стрічці є художньою вигадкою. Усім любителям посварити фільми за недостовірність раджу спокійніше до подібного відноситись, так як це є необхідною мірою, щоб кіно набуло правильної драматургічної форми.
Роль Діка Чейні виконав Крістіан Бейл. Всі шанувальники актора знають, як він любить для ролі скинути, або, навпаки, набрати вагу. Проблема лише в одному: робить він це настільки часто та самовіддано, що лікарі прогнозують йому важкі проблеми зі здоров’ям, якщо він не припинить ці метаморфозні експерименти.
У Крістіана Бейла та у Діка Чейні дні народження в один день, 30 січня.
Короче кажучи, Бейл просто був створений, щоб зіграти цю роль. Коли дивишся кіно, то банально зникає межа між актором та людиною, яку він втілює на екрані. Замість Крістіана ми бачимо справжнісінького Діка Чейні і не можемо навіть розгледіти колишнього Бетмена. Кожний його жест, рух та крок змушує повірити у реальність цієї людини. Нажаль про голос сказати цього не можу, бо дубляж має властивість псувати реальну гру актора, яким би якісним він не був. Але, не тільки Бейл дивує у «Владі»: на такому ж рівні показали себе Стів Карелл, який останнім часом перейшов із рангу комедійних акторів у ранг глибоких драматичних, минулорічний лауреат премії «Оскар» Сем Роквелл та Емі Адамс, яка зіграла тут дружину Чейні. До речі, це вже третій фільм, де Адамс та Бейл грають разом. До цього були «Американська афера» та «Боєць» Девіда Рассела. Є великі сподівання, що на цей раз обидва вже отримають свої довгоочікувані оскарівські статуетки. Тим паче, у «Владі» є за що.
Без крутого сценарію та режисури далеко на зайдеш
Але, якою б бездоганною акторська гра не була, без крутого сценарію та режисури далеко на зайдеш. Я не знаю, що зробив Маккей і яку магію він застосував, але фільм викликає сильний емоційний зв’язок між тобою та героєм Діка Чейні, не дивлячись на всі ті брудні вчинки з його боку. Ми чомусь переймаємось та хвилюємось за нього. Все це через одну маленьку і просту хитрість, яку Адам Маккей закинув на самому початку історії: ми бачимо, ким Чейні був і з якого бруду він виліз на гору. Через це нам легше асоціювати себе с персонажем. Коли ти бачиш просту людину із бідної родини без потрібних знайомств, яка при цьому досягла усього, чого бажала, то в тебе одразу прокидається віра і в своє майбутнє. Так, Чейні став хитрою, жорстокої та власною людиною, але він дійшов до цього лише завдяки своїм зусиллям, тому і викликає повагу від глядача.
Головне питання: чому фільм про владу в США на початку 21 століття має викликати цікавість в Україні та інших країнах, які не мають ніякого відношення до Америки? Все дуже просто: окрім політичної системи Штатів нам показують те, як влада може змінити людину до невпізнанності. А спостерігання за людською сутністю цікаво незалежно від країни, мови, часу та обставин самої історії. Окрім розважальної та інформаційної функції, кіно Маккея вміло грає ще на психологічному рівні, чого не було у «Грі на пониження». Демонстрація того, як Чейні крок за кроком перетворюється із однієї людини в іншу і викликає цікавість до політичної лінії, бо саме політика впливає на його становлення. Одне без іншого просто не спрацювало би. Цей самий зв’язок між тобою та головним героєм допомагає розібратись та трохи зрозуміти складну американську політичну систему.
Це впливає на твоє світосприйняття на рівні підсвідомості
Також, фільм досить влучно розкриває тему воєнних подій із незвичного для всіх боку. Маккей показує, як декілька чоловік у кабінеті можуть стати причиною багатьох смертей, вбивств та трагедій у інших країнах. А візуальні деталі стрічки лише доповнюють цю тему. Мені, наприклад, дуже запам’ятався контраст, коли показали, як Буш під час прямого включення хвилюється і в нього труситься нога під столом, а потім через хвилину ми бачимо сім’ю у Іраку, яка ховається під столом під час воєнних подій за вікном, і у чоловіка так само труситься нога. Цей образ можна назвати банальним, але викинути із голови його вже неможливо. Це впливає на твоє світосприйняття на рівні підсвідомості. Тут Маккею окремий уклін.
Структура сценарію також доволі цікава. Вона може здатися спочатку досить складною для розуміння, але під фінал ти розумієш, що це скоріше той самий розважальний прийом, який в певний момент спрацьовує ВАУ ефектом. Річ у тім, що історія розповідається людиною, що ніякого відношення до головного героя не має, але він обіцяє нам пояснити пізніше про свій зв’язок із Чейні. Це створює у твоїй голові ще один об’єкт уваги, бо банально цікаво дізнатися, у чому тут хитрість. Але її ви вже дізнаєтесь не від мене.
«Влада» - це багатогранне кіно, яке дивує тебе на всіх рівнях свого існування. Неперевершена акторська гра разом із бездоганною режисерською та сценарною роботою Адама Маккея перетворили складну політичну історію у справжнє кіно, що хочеться передивитись. А коли вже так, то я закликаю всіх йти у кінотеатри!