Щоденник кіномана: «Дивним чином фільм «Продюсер» зміцнив мій імунітет. Кожний наступний побачений мною український фільм вже не буде викликати в мене таке обурення, бо на фоні із «Продюсером» все не настільки жахливо… але мені все ще ніяково йти на продовження секс-комедії «Свінгери», мабуть тому, що коли в нас намагаються знімати щось на тему сексу, то соромно чомусь стає мені»
«Свінгери 2» - це продовження української кіноадаптації латвійської комедії 2016 року. Тобто, був фільм у Латвії, на який наші кінодіячі придбали права та зробили українську версію тієї ж самої історії. У кінематографі ця практика цілком нормальна, коли адаптації робляться якісно, чого не можна сказати про перших «Свінгерів», хоча нашою версією фільму займався режисер оригіналу Андрей Екіс. Трапилось диво і фільм із мінімальним бюджетом у 2,5 млн грн. зібрав майже неможливі 22,2 млн. Це означало лише одне: усіх нас очікує продовження.
Член більше не стоїть
У другій частині бізнесмен Ігор готується балотуватися у президенти, але у нього є одна невеличка проблема у інтимному житті: член більше не стоїть. Його дружина Ілона максимально намагається допомогти чоловікову, якщо постійні психологічні приниження можна взагалі вважати допомогою. Ігор впадає у депресію. Що робити, нікому не відомо. Навіть секс-гуру у виконані DziDzio не може допомогти героям. Ігор вирішує навідатись до хрущовки із першої частини, можливо відповіді на його психологічний розлад заховані саме там.
Фото: kinoafisha.ua
Якщо роздивитись сценарій навіть у контексті комедійного жанру, то він все одно не спрацьовує. У нього є зав’язка, в яку ще можна при бажанні повірити, а далі на екрані ми біля години спостерігаємо за тим, як усі одне з одним сваряться, принижують одне одного та вульгарно каламбурять на тему сексу, статевих органів та політики. Ні стосунки, ні зв’язки між героями не виглядають справжніми, тому будь-яка органіка історії тут просто неможлива. У додачу до всього Оля Полякова та Даша Астаф’єва не актриси і вони не дуже вміло справляються із роботою на камеру, коли є сценарні слова, які вони мають вимовляти у кадрі. Їх акторська проблема полягає у тому, що дівчат не навчили працювати із текстом, а від цього, що Даша, що Оля кожне слово кажуть із, як нам казали у школі, коли ми читали вірші, інтонацією. Звісно, із поставленою задачею бути сексуальними дівчата справляються, було б нерозумно це не визнати, але хотілося б до цього додати ще й вміння нормально існувати у кадрі із діалогом на вустах.
Фото: kinoafisha.ua
Міряються розміром членів.
Що стосується харизматів Довженко і Кукуюка, то вони роблять все, що від них залежить і роблять зі свого боку круто. Але, коли ти знаєш, наскільки ці актори талановито грають у театрах на сценах і якими вони можуть бути глибокими, то стає поневолі сумно від сцен, де їх персонажі стоять декілька хвилин і міряються розміром членів.
Фото: kinoafisha.ua
Нічого проти гумору на тему сексу ніколи не мав, бо сам полюбляю комедії із серії «Муві 43», «Американський пиріг», «Король вечірок» та «Третій зайвий», але наші кінодіячі поки що не зовсім розуміють, як саме цей гумор має працювати і на якому рівні. Це стає великою проблемою багатьох українських комедій. Вульгарність спрацьовує тоді, коли її уміло запроваджують у певні ситуації, де вона створює незручність. У випадку «Свінгерів» же подібні жарти летять просто із вуст героїв у анекдотичному форматі, який вмер ще на початку дев’яностих років у всьому цивілізованому світі. Жарти із ряду «пиріжками труться» викликають скоріше незручність за примітивність, аніж щирий сміх, чи хоча б посмішку. Не буду брехати, три-чотири жарти були вдалими, але вони не сильно рятують ситуацію в цілому.
Фото: kinoafisha.ua
Та найголовніша проблема «Свінгерів» не у сценарії та гуморі, а у головних персонажах. На екрані немає жодного героя, за якого хотілося б переживати та проблемами якого можна було б перейматися. Усі вони скоріше функціональні моральні потвори, ніж живі та цікаві характери. Це я кажу саме про героїв фільму, а не про акторів, які їх зіграли. Серед них нема ні кохання, ні якогось тепла, лише постійні приниження, дорікання та ненависть. Чому ми маємо перейматися як глядачі за таких людей? Мені зрозуміти важко. Вони від початку і до кінця викликають скоріше негативні емоції, настільки, що після перегляду є враження, наче тебе облили брудом і не пояснили, а навіщо це взагалі було потрібно.
Один дуже вдалий і крутий момент
Та все ж, я звернув увагу на один дуже вдалий і крутий момент майже у самому фіналі. Там є сцена, коли герой Кукуюка у своїй онлайн трансляції каже, що український народ замість того, щоб зробити щось своїми руками, постійно обирає якогось *** на пост президента, і очікує що цей *** зробить його життя кращим. По-перше, Михайло Кукуюк дуже вміло зіграв цей монолог, а по-друге, текст дуже правильно написаний сам по собі.
Фото: kinoafisha.ua
Власне кажучи, «Свінгери 2» є цілком і повністю тим продуктом, яким він себе і позиціонує. На відміну від тих самих «Крут», цей фільм не претендує ні на що серйозне, а тому для певної аудиторії він може бути в принципі ок. Інше питання, що хочеться вже бачити на великих екранах українське кіно більш високого рівня, але сподіваюсь ми до цього рано чи пізно прийдемо.