Сьогодні ім’я Михайла Драгоманова маловідоме, бо він не лишив свого сліду у масовій культурі. Він був ідеологом, а ідеологія - це річ, яка часто має багато ворогів, бо іноді з’являється дуже невчасно.
Ще сто років тому Драгоманова називали “великим європейцем” і “розумом України” за його талановиту публіцистику, хоча жив він довгий час за кордоном, де врешті й помер. На батьківщині його розум, на жаль, не прислужився. Його заперечували і вороги України і її активні прибічники. А сталося це тому, що для реалізації його ідей повинна була повстати нова Україна, на яку і зараз ми тільки очікуємо.
Аби зрозуміти, наскільки незручною фігурою був Драгоманов, варто згадати слова його учня Івана Франка, який написав: “якби вся наша інтелігенція приняла такі думки за свої, то над нами як нацією була б висипана могила" (Іван Франко. Том 45. Філософські праці. Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова). Франко звинувачував вченого у русофільстві та соціалістичному анархізмі, який міг занапастити українство. Шкідливою ідеологію Драгоманова вважав і голова УНР Михайло Грушевський. Коротко програму опального ідеолога християнський націоналіст доктор Костянтин Чехович сформулював так: безбожництво, бездержавність, русофільство.
Драгоманов дійсно ненавидів всі репресивні інститути держави. Він вважав, що чиновники, поліція та церква боронять владу багатіїв. Відкидав він і поняття нації, а замість неї пропонував створити “економічний басейн”, де людей поєднувала би не мова, а чисто господарські відносини. “В його духовім арсеналі не було поняття нації як чогось органічного, історично конечного, нерозривного і вищого над усяку територіальну організацію”, - писав Іван Франко. І саме такий погляд на націю існує зараз, коли прийшла доба ліберального мультикультуралізму.
Це виглядає як парадокс, але Драгоманов писав під псевдонімом “Українець” в часи, коли це було, м’яко кажучи, небезпечно. Саме через нього його племінниця Лариса Косач назвалася Лесею Українкою.
Народився Михайло Драгоманов у 1841 році у Гадячі Полтавської області. У 1859 році вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, який у 1870-му відрядив його на три роки до Берліну, Праги, Відня, Флоренції, Гайдельберга та Львова. Саме там науковець познайомився із тими ліберальними ідеями, які так не сподобалися нашим українським патріотам. Потім Драгоманов повернувся до України, де прожив лише два роки. У 1875-му його звільнили з університету за політичну діяльність, і науковець поїхав за кордон, звідки більше не повернувся. Виходить так, що з 32 років своєї діяльності на благо України він 23 пробув за її межами.
Використовував Драгоманов цей час недаремно: наприклад, на Паризькому літературному конгресі він зачитав доповідь “Українська література, заборонена російським урядом”. Ця доповідь стала такою популярною, що її прочитав навіть Карл Маркс. Збереглася копія, де ідеолог комунізму підкреслив слова: “Тарас Шевченко — син народу в повному розумінні цього слова. Більше, аніж хто інший, він заслуговує на титул народного поета”.
У Женеві Драгоманов започаткував і видав 5 томів збірки “Громада”. У часи, коли Емський указ заборонив українське друковане слово, “Громада” стала першим в історії української преси вільним виданням дуже високого рівня. Там писали про “Біржові мошенства”, “Вільний земський рух на Чернігівщині”, “Геройську самооборону соціалістів у Києві” та багато іншого. Збірка стала прообразом майбутнього українського видавництва за кордоном: через майже сто років у Балтиморі, США запалав “Смолоскип”, книжки якого таємно привозили до радянської України дисиденти. Між іншим, і цю традицію також започаткував Михайло Драгоманов. У Женеві він друкував українські книжки, а Леся Українка привозила їх таємно в Україну. Тож його можна назвати ще й батьком української літературної контрабанди.
Драгоманов не здобув прихильності співвітчизників, бо значно випередив свій час. За це його любили в Україні дуже стримано і здалека.