Київ готується до XVI Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA (22 - 30 березня). З режисерами-переможцями минулого року відверто поговорив Yabl. Про радості та складнощі. Закони та винятки з правил при створенні документального кіно. Поїхали!
Аліна Горлова, стрічка «Явних проявів немає»
Правдивий портрет людини, котра пройшла крізь війну і намагається повернутися до життя. Про травму, перед якою усі рівні. Витримана дистанція між глядачем і героїнею стрічки, без жалю та надмірної героїзації.
Приз у $5000 від служби новин Current Time «За делікатне висвітлення внутрішньої катастрофи героїні», приз від співзасновника фестивалю Української Гельсінської спілки з прав людини героїні фільму Оксані Якубовій «За силу духу, мужність і незаперечне ствердження ідеї рівності жінок і чоловіків на прикладі власного життя».
Чому документалістика стала для тебе важливою?
Я люблю її за пошук, за героїв, за знайомство з неочікуваними речами та місцями. Полюбляю її за саме життя, непередбачуване, але й ненавиджу за це ж. Полюбляю в ній свободу, споглядання, процес.
Про що важливо пам’ятати, коли робиш документальне кіно?
Чому людям може бути цікаво дивитись твоє кіно. Де «ти» в цьому фільмі. Але думки будуть приходити твої і дуже-дуже різні.
Є якісь закони, що завжди працюють у документалістиці?
Документалістика - це дуже азартна та захоплива справа. Тут криється і відповідь про закони. Мені здається, це гра. Завжди.
Що особисто для тебе найскладніше дається в документалістиці?
Чекати та прикидатися.
Якби людина вперше пішла знімати документальне кіно, які п’ять речей (чи не речей) потрібно, аби зняти хороший фільм?
Талант. Терплячість. Уважність. Погляд. Сміливість.
Скільки грошей потрібно і на що, щоб зняти документальне кіно?
Потрібно вивчити ціни на оренду і гонорари, а потім намагатись платити кожному вартість послуг. Від 16000 доларів. Перший фільм можна зняти своїми силами.
Пьотр Армяновський, стрічка «Гірчиця в садах»
Будиночок, молода жінка, спекотне літо та дивні звуки – звуки війни. Це Богом забуте місце, та ще й у країні, існування якої (як і конституції Європи) поставлене на карту. Життя – цілковито особиста справа, надто на вразливих східних кордонах України.
Приз імені Андрія Матросова від організаторів Docudays Ua «За міру любові, для якої не існує перешкод», Спеціальна Відзнака фестивалю Docudays UA 2018.
Який у тебе перший досвід зйомки документального кіно?
Побачив у рідному Донецьку протести ліквідаторів Чорнобильської аварії. Й спробував розплутати клубок суперечливих відчуттів через камеру й спілкування. Тоді я отримав важливий досвід, але фільм не вдалось зробити.
Який же ти режисер, якщо сидиш й чекаєш!
Документалістика для мене - це більше про слух, спостереження, очікування. Навіть хочеться сказати: зйомка документального кіно - це медитація, бажання без поспіху. Хоча, звісно, є багато підходів. Наприклад, Вернер Хегцог каже: «Який же ти режисер(-ка), якщо просто сидиш й чекаєш! Ти маєш провокувати, проявляти, прояснювати суть речей».
Для мене документалістика стала основним засобом висловлювання з початку військового конфлікту в Донецьку. Ситуація змінювалась так швидко, неконтрольовано, стільки було злоби, абсурду, що, здавалось, найефективнішою моєю дією може бути зйомка цих подій. Хоча це зараз я розмірковую перед екраном ноутбука, а тоді рішення приймались миттєво: я обрав камеру.
Є якісь закони, що завжди працюють у документалістиці? Ти знімаєш за ними?
Якщо дивитися на документальне кіно професійно, як на індустрію, то відповідь на питання про її закони буде зовсім іншою. Про це написано багато книжок. Але це як з романтичним побаченням: скільки б ти не готувався наперед, завжди світ буде трохи іншим. Задоволення від таких несподіванок і є драйвом для документаліста. Найскладніше потім розрізнити власний емоційний аффект та те, як ці кадри діятимуть на глядача.
Якби людина вперше пішла знімати документальне кіно, які п’ять речей (чи не речей) потрібно, аби зняти хороший фільм?
Якщо ми говоримо про зйомки, то можу порадити: мати запасні акумулятори, картки пам'яті, не хитати камеру й не вимикати її після того, як здається, що щось було, почекайте ще 20 секунд. У своїх перших фільмах я недооцінював важливість запису звуку - раджу принаймні накамерний мікрофон з шумозахистом. Або якось замість мікрофона ми давали людям великі навушники і просили говорити в них. Вийшло краще, ніж було б на вбудований мікрофон камери.
Скільки грошей потрібно і на що, щоб зняти документальне кіно?
Експерти кажуть, що в Україні 70000 євро цілком достатньо, щоб зробити повнометражний документальний фільм. Для мене це фантастична сума. Але обмірковуючи наступну ідею, розумію: хочу попрацювати з продюсером, оператором, звукорежисером, монтажером. Усім учасникам заплатити пристройні гонорари за гарну роботу, плюс переїзди, проживання. Виллється немаленька сума. Але щоб зняти перші свої фільми я взагалі не потребував грошей.
Ренато Боррайо Серрано (Росія, Гватемала), стрічка «Кіно для Карлоса»
Молодий батько документує стан світу, у якому народжується його дитина: сімейні зв’язки об’єднують те, що роз’єднують ідеології. Принаймні в кіно.
Головний приз у конкурсі DOCU/КОРОТКО.
Чому документалістика стала для тебе важливою?
Я народився в країні, в якій, коли висловиш бажання бути режисером, це звучить так само смішно і нереалістично, як прагнення бути космонавтом.
Я розумів, що шукаю заняття, яке дозволить мені збагнути чужі життя, бути до них близько, довго, поки зі мною щось не станеться. Допоки я не зрозумію, що мені є що розповісти. Камера дозволяє справджувати цей дикий інтерес до життя.
Що тобі ще цінне в документальному кіно?
Цінно, що це документ. Який фіксує не тільки сам кадр, а й ставлення того, хто за камерою. Документ можна показати іншим. Його можна зберігати. А, якщо в документальному кіно є життя - щось невловиме, що не можна пояснити, і не очевидне – то воно може вплинути на справжнє життя. Мені хочеться робити таке кіно, після якого хочеться жити.
Робити таке кіно, після якого хочеться жити
Чи є щось, про що тобі важливо пам’ятати, коли ти робиш документальне кіно?
Що реальність багатша, аніж ти її собі уявляєш. Вона не однобічна. Як кажуть у школі Разбєжкіной та Угарова: «Реальность не наебешь». І тому твій погляд може бути цікавим іншим людям.
Є якісь закони, що завжди працюють у документалістиці? Ти знімаєш за ними?
Ні. Немає ніяких законів. Існує лише погляд на реальність. Він може бути глибоким або ні. А законів не існує. Кожен фільм сам формує закони, а потім слідує за ними або руйнує їх. Головне - мати ключ до реальності, щоб вона йшла назустріч твоєму пошуку. Або озиралась, і ти це бачив, фіксував.
Що для тебе найскладніше в документалістиці?
Все складно. Тому що бажання робити кіно ставить нас у складні ситуації. Проте, якщо робиш щось пристрасно, життя йде тобі назустріч, «никто не может отказать страстному». Ці слова мені здаються найголовнішими.
А так, якщо говорити про фільми, які я зараз роблю, то найскладніше для мене – це знаходити гроші щоб жити, поки я роблю фільми. Це нудно, а тому для мене складно.
Над чим би ти радив довго не думати людині, яка хоче робити документальне кіно?
Над тим, чи має на це людина право. Всі мають право знімати документальне кіно.
Скільки грошей потрібно і на що, щоб зняти документальне кіно?
Зараз можна знімати кіно і без грошей. При нестачі фінансів добре було б шукати їх творчо, аби це збагачувало процес створення фільму. Талановиті люди, на мою думку, можуть зробити з відсутності грошей перевагу своєї роботи, маю на увазі певні естетичні рішення.
Docudays UA 2019
Де: кінотеатри «Жовтень», «Ліра», «Boomer» та креативна спільнота IZONE
Коли: 22- 30 березня, 10:00 - 23:00