Жити життям на повну, ловити момент - це бажання виникало у кожного. Для когось це насолода від роботи і щоденних ритуалів, для когось - сімейні цінності, а є такі люди, що не уявляють життя на одному місці і жадають подорожей. Ви здогадалися, до якої категорії належу я?
Ретельно підготувавшись я рушила у подорож Південно-східною Азією. Пізнавати місцевий менталітет і культуру, зрозуміти, що в головах і серцях у людей, чим вони живуть, про що турбуються, пропускати через себе і транслювати у простір. І все це через призму турботи про природу і максимально екологічного туризму, показуючи, що можна міняти світ потрошку, починаючи з себе.
Вийшовши з аеропорту Нью Делі вуха одразу поринають у шум вулиць - клаксони гудять без зупину, моторікши наперебій пропонують свої послуги, але перейшовши дорогу можна знайти офіс муніципального таксі, де поїздку оплачуєш по фіксованому прайсу із чеком і не відчуваєш себе обманутим у перші ж секунди у місті.
Про людей:
Рікша привіз мене до хостів - Хусейна та Камаль, чудової індійської пари, з якими я домовилася пожити три дні через каучсерфінг. Якщо хто не знає що таке каучсерфінг - це платформа, де мандрівники можуть зупинятися один в одного по всьому світу. Живучи з місцевими ти не просто економиш гроші на проживанні, а і маєш можливість познайомитися з культурою краще! Камаль працює із людьми, проводить сесії медитації, прощення, пошуку себе, ворожить на картах. Причому робить це не виходячи з дому: онлайн і зустрічаючи клієнтів у себе. З весни вони з Хусейном запускають домашні ранкові класи медитації, розраховують на 20 людей!
Мене вражає така завзятість і бажання допомагати якомога більшій кількості людей! Направду, це у індусів у крові. Хусейн займається лікуванням тварин. Ні, він не ветеринар. Психолог для тварин! Ще й з уклоном в енергетичну корекцію. Що це значить? Він відчуває циркуляцію енергії і відчуває емоційні блоки тварин, чудово з ними контактує і таким чином зцілює. Враховуючи кількість клієнтів, яких він здобуває завдяки сарафанному радіо роблю висновок, що він таки має тонкі зв'язки із Всесвітом.
Хости розказали, що недавно у них в гостях була одна українка, що зустріла тут своє кохання і наразі живе у Делі.
Про зв'язок:
Коли приїздиш до Індії обов'язково купи місцеву сімкарту! Для цього потрібно підійти у будь який магазин Airtel з паспортом і фоточкою, і за 290 рупій (рахуй 4 бакси) отримаєш пакет на місяць із безлімітними дзвінками по Індії та 1,5 Гіга інтернету на
добу... більш ніж достатньо для буденного використання.
Про пересування:
Рекомендую щойно активуєш свій індійський номер одразу підв'язати до нього убер - ціни там нижчі, ніж у муніципального таксі, та і раптом десь загубишся - рікша тебе швидко знайде.
Також скачала додаток redbus для міжміських поїздок. Поки що не можу рекомендувати, бо ще не затестила. Але можливість забронювати сліпбас онлайн безперечно радує!
Про метро:
Дуже порадувала чистота, наявність розеток у вагоні і ціна, що залежить від того, як далеко ти їдеш! А от що здивувало - так це наявність металевих рамок та рентгенів , що світять сумки. Боротьба з тероризмом у дії.
Я навіть встигла запанікувати, коли моя бананка, що зберігає у собі всі важливі речі, не з'явилася на виході. Як з'ясувалося - вона просто застрягла, а я вже встигла уявити, що залишилася без грошей і паспорта.
Щодо цін у метро: я платила від 20 до 60 рупій (30-90 американських центів) за поїздку, залежно від станції слідування.
Контрасти:
Потрапивши у центр Делі одразу помічаєш контрасти: п'янкі аромати спецій змішуються із запахом бомжів, неймовірної краси сарі та взуття у вітринах магазинів стоять прямо поруч із павуком, сплетеним із дротів, а загальний гул вулиці і вічна пробка завмирають перед граційністю індійських жінок у яскравих костюмах.
Їжа: чесно кажучи, ще не встигла розпробувати місцевий стріт фуд. Відчуваю, що організм треба підготувати.
Камаль із Хусейном частують мене домашньою їжею за символічну платню (близько 100 рупій). Я акцентую, щоб їжа була не гостра і все одно рецептори отримують незабутні враження. Фрукти і овочі на базарах дешеві. За 30-40 рупій можна взяти кілограм помідорів, кабачків, апельсинів, папаї та інших овочів - фруктів. Поки що спробувала тільки папаю - вона тут неначе райська амброзія.
Загалом, якщо готувати їжу самому, то це виходить дуже бюджетно, а крім того ще й корисно, смачно і змушує мізки ворушитися і вигадувати рецепти
Екологія:
Мене попереджали, що Індія брудна. Всі про це знають. Кинуламя в очі кількість сміття і те, що на вулицях люди плюються, сидять, моляться і сплять. Хаос у чистому вигляді
А от приємним сюрпризом було те, що на ринках овочі та фрукти продають у паперових пакетах, а не в “кульочках”! Також місцева дівчина розказала мені, що в Делі існує ініціатива з переробки електронних відходів. Вони збирають несправну техніку, розбирають на складові і відправляють по ланцюжку трансформації.
Що стосується самого міста - я не знала чого хочу від міста, які храми краще відвідати, тож вирішила сходити на екскурсію. Free walking tours - додаток, де можна забронювати тур багатьма містами світу абсолютно безкоштовно! Гід провела з нами 2,5 години, розказуючи історію старих вулиць та храмів. А ще бонусом ми відвідали храм сикхів, побачили зсередини кухню (в прямому і переносному значенні, адже сикхи зі всього міста приходять у храм попоїсти) та лікарню для поранених пташок - люди приносять сюди голубів, павлінів та навіть орлів, а ветеринари та волонтери доглядають їх до повного одужання.Тепло цього міста пронизує увесь простір - від центру до віддалених районів (я живу саме у такому), люди хочуть допомогти у метро і на вулиці, зранку і ввечері. Звичайно, це лише перше враження і перші думки, попереду вся Індія, і хто зна, як позвертатимуться події.