Щовесни бельгійська хореографічна компанія Ultima Vez привозить в празький театр Archa нову виставу. Хоча всі учасники, зокрема засновник компанії Вім Вандекейбус (Wim Vandekeybus), професійні танцівники, її проекти мало нагадують звичний випадок, коли глядачі сидять в залі та спостерігають хореографію на сцені. Річ у тім, що Ultima Vez працює з партисипативністю до тієї міри, що намагається стерти границю між танцівниками та глядачами. Аби всі разом стали співтворцями.
Цього разу це була вистава Invited хореографа молодшої генерації Сепа Баєнса (Seppe Baeyens). В спонуканні глядача до співучасті він йде по стопах Вандекейбуса. Але особливістю є підкреслена інклюзивність його роботи. Команда перформерів складається з людей всіх вікових категорій, різних національностей та частково з людей із синдромом Дауна.
Вистава відбувається в порожньому блекбоксі театру. Єдиним об’єктом, який порушує пустоту простору, є сорокаметровий у довжину змій із тканини. Частина "сцен" ґрунтуються на взаємодії зі змієм, коли під мовчазним веденням перформерів глядачі гуртом його переміщують. Така проста дія допомагає півсотні незнайомців звикнути одне до одного та подолати почуття відстороненості.
Решта взаємодії пов’язана із перформерами. Тут разом із ними можна бігати, скакати через них, дати їм носити себе на руках, носити їх на собі. Глядач, якщо він з якихось причин не артикулює своє небажання, постійно змушений до контакту з іншими людьми. Вистава має доволі просту структуру та побудована на нескладних елементах взаємодії з іншими учасниками. Це дає глядачам можливість не відчувати, що вони знаходяться під керівництвом або маніпуляцією перформерів.
Все в цілому дає можливість на півтори години відчути себе частиною кращого суспільства, кожен член якого, незважаючи на свої особливості, є важливим та однаково приймається. Саме ця зміна глядацького самопочуття від закритості та взаємної боязкості незнайомців на початку до стану емпатії та прийняття Іншого на кінці стає основною драматургічною лінією вистава.