Є Україна. Є Росія. Є війна на сході України. А ще є вулкан – прірва посередині всього, своєрідне пекло, де життя зупинилося на місці.
Одразу попереджу, що мені, автору рецензії, по особистим причинам у фільмі сподобалось далеко не все, але це саме той випадок, коли я розумію, наскільки ці речі є суб’єктивними та суперечливими. Істина полягає у тому, що не дивлячись на мої власні смаки, «Вулкан» є одним з найкращих українських фільмів за всі роки нашої з вами незалежності. Це чесне, авторське, живе та наповнене кіно, яке не намагається займатися спекуляцією на тему війни, хоча і торкається її. Я вже не пам’ятаю, коли востаннє після перегляду українського фільму моя голова була наповнена такою кількістю думок та роздумів. Щось схоже я відчував після стрічок «Коли падають дерева» та «Дике поле», але у випадку з «Вулканом» - відчуття, що я тоді отримав окремо від двох різних фільмів у два різних етапи життя, поєдналися в один єдиний коктейль.
Головний герой Лукас працює перекладачем, живе у Києві, непогано заробляє, стильно одягається - у житті майже все є. Він їде з членами ОБСЄ на окуповану росіянами кримську територію. Їх машина ламається недалеко від містечка Берислав у Херсонській області. Лукас йде по допомогу, а коли повертається, то не знаходить ні машини, ні своїх європейських пасажирів. У Бериславі він потрапляє у низку подій, після яких втрачає гаманець з грошима, документи та зв’язок з усім цивілізованим світом, адже саме його підозрюють у зникненні колег. Лукас знайомиться з місцевим жителем Вовою та його донькою Марушкою. Герой вимушений зупинитися у них, доки все не налагодиться.
Лукас наче типовий герой творів Франца Кафки
Поки я дивився цей фільм, в мене народжувалось безліч асоціацій з всесвітньо відомими шедеврами кіно і літератури, а сама історія перетворювалась у доволі цікаві метафори. Так, показане у фільмі цілком могло відбутися на кордоні з окупованими територіями, і історія більш ніж правдива для нашого часу, але сприймається все зовсім під іншим кутом – не прямолінійно. Лукас наче типовий герой творів Франца Кафки, де обставини та навколишній світ зненацька намагаються розчавити безневинну людину. Кожний його ненавмисний та необдуманий крок штовхає в яму, з якої вилізти вже майже неможливо. Як не намагайся подолати систему, або, навпаки, повний хаос, що також є своєрідною системою, зламаний в результаті будеш ти сам. Лукас у цьому випадку є доволі слабким та типовим персонажем із життя, який ламається, коли його випхати за зону комфорту. Але замість того, щоб якось спробувати змінити ситуацію на свій бік, він просто адаптується під обставини та чекає, доки все стане у нормі саме по собі. А його оточення в обличчі Вови тільки і робить, що намагається подавити бажання боротися із обставинами, аби довше проіснувати без жодних ризиків.
Ще більш цікавим стає світ, куди Лукас власне потрапляє. Борислав нагадує щось по типу пекла, або, краще сказати, чистилища, де час зупинився і стоїть на місці, а люди знаходяться у вічному очікуванні вирішення конфлікту між раєм та пеклом. Це могло би бути дуже крутим художнім образом, якби не було правдою українського життя. Так, нам у мегаполісах доволі непогано, у нас 21 сторіччя на дворі, але що відбувається за межами нашого звичного світу у нашій країні? Там час зупинився на перетині між радянським союзом та сьогоденням. Там люди не мають життя, а лише існування на одному місці. Кожен день вони бігають по колу, намагаючись протягнути до наступного дня. Їх життя ніколи не було добрим і вже не буде до самого його кінця. Данте міг би тільки позаздрити такому та надихнутись при написанні «Божественної комедії». Подумайте про це у наступний раз, коли почнете ображати більшість населення України через перемогу Зеленського на виборах. Адже ці люди нічого окрім телевізора у своєму житті не мають і це далеко не їх провина.
Хочеться уособити акторську гру Віктора Жданова
Мені залишається тільки порадіти за художній дебют Романа Бондарчука, який зміг створити світ у фільмі, що існує десь посередині між вигаданим та існуючим. Великий стаж у документальному кіно дуже добре відчувається і він стає «Вулкану» тільки на користь. Також, Роману вкрай пощастило із оператором Вадимом Ільковим. Перший кадр із пропливаючою баржою тривалістю 5 хвилин занурює тебе у світ, де Лукаса чекають його пригоди.
Дуже хочеться уособити акторську гру Віктора Жданова. Створений ним образ наче із реального життя. Він нагадує нашого з вами дідуся, що все життя мріяв жити краще, він багато на що здатний, але йому вже пізно щось змінювати.
Єдина проблема, але суб’єктивна, як я зазначив на початку рецензії – це тематика. Трохи сумно, що майже всі якісні авторські стрічки у нашій країні про погане життя. Від цього після перегляду стає дуже важко дихати. Ми і так живемо у світі, де відбувається багато поганого, а потім ти зіштовхуєшся із цим ще в кінотеатрі. Але це особисто моя втомленість від такого. В будь-якому випадку, «Вулкан» обов’язковий до перегляду. Після таких стрічок розумієш, що наша індустрія все ж таки робить важливі кроки на шляху до світового визнання.