Вирішив зробити дещо цікавий крок та написати рецензію на фільм, де я є одним із його сценаристів. Не знаю, наскільки рецензія буде об’єктивною, але мені є за що фільм похвалити і є за що його покритикувати. Найголовніше – вміти побачити власні помилки та зробити після цього висновки, щоб у майбутньому їх уникнути, або зменшити їх кількість. “Сквот32” став дебютом у повному метрі для багатьох задіяних у ньому людей: це дебют для мене, як для сценариста, це режисерський дебют Олександра Лідаговського, та акторський дебют для більшості “Сквотерів”, серед яких і виконавець головної чоловічої ролі Олександр Богачук.
Ліза замкнена у своєму буденному світі: вона працює у візовому центрі фотографом, інколи спить зі своїм керівником Стасом та час від часу заходить у гості до батьків, життя яких зупинилось, мабуть, с часу народження Лізи. Батько вічно сидить перед телевізором, а мати вже давно не може згадати, а який там світ за межами кухні? Можливо, Лізу чекала би у майбутньому та сама доля, якби вона не потрапила до одного хіп-хоп сквоту, який існував весь цей час прямо навпроти її роботи. Там вона знайомиться з Сашею – лідером сквоту та крутим бі-боєм, з його мешканцями та старою жінкою Фаїною, яка жила у цьому будинку майже все своє життя. Випадкова зустріч перевертає світ Лізи на 180 градусів та дає зрозуміти дівчині, що можна піти зовсім іншим шляхом.
Насамперед, це важливе кіно для нашої країни, не дивлячись на усі його недоліки. “Сквот32” демонструє, наскільки важливо йти саме тою стежкою, яку ти вважаєш найцікавішою для себе, а не існувати “нормальним” життям, аби все було стабільно погано. Так, нинішній молоді України дещо важко, адже ми були виховані ще радянським поколінням і відголосок цього виховання є в кожному з нас. Саме тому, ми найчастіше обираєм шлях, який нам порадили інші: батьки, вчителі чи друзі. Бо він найзручніший і з ним завжди буде хоч якась, але все ж таки робота. Це мислення потрібно знищувати у головах молодих людей та зароджувати в них ідею, що вони можуть досягти всього, що забажають. Адже майбутнє цієї країни та наших дітей повинно бути тільки в наших руках. Окрім того, цей фільм говорить о важливості в певний час свого життя зустріти потрібних людей, які тобі зможуть вказати вірний напрямок на майбутнє. І, можливо, ці люди не будуть йти з тобою пліч-об-пліч усе твоє життя, але певну роль вони виконають.
Найдивовижніше в фільмі – це перш за все операторська робота Володимира Іванова. Однокадрові сцени, надзвичайні композиції, дуже влучні експерименти зі світлом та фарбами у кадрі – все це можна побачити у стрічці. Картинку прекрасно доповнює музика В’ячеслава Fame, пісні Джамали то Онуки.
Варто зауважити, що у картині дуже мало професійних акторів, серед них Анна Адамович, Іван Бліндар, Сергій Лузановський, Олександр Боднар, Ігор Левенець. Усі інші – це справжні представники хіп-хоп культури, яка, власно кажучи, і показана у Сквоті. Хтось краще грає, хтось гірше, але Олександр Богачук грає так, наче він все життя до цього знімався у кіно. Так, він грав самого себе, але для багатьох – це найважче. Стосовно гри Анни Адамович, то тут все менш однозначно. Її Ліза вийшла дещо меланхолічною. Це не провина актриси, адже вона в кадрі була справжньою. Просто такий настрій героїні не кожен глядач зможе пропустити через себе. Ліза сильно змінилася зовні під фінал стрічки, але емоції залишилися майже тими, з якими вона нас і зустріла нас на початку фільму. Через це глядачу дещо складно змінювати свої емоції по відношенню до історії, яку він бачить перед собою.
Фільму не вистачає, на мій погляд, якоїсь гостроти подій. Все відбувається на одній хвилі, а всі гострі моменти сильно пом’якшені, тому не завжди викликають в тебе емоційну віддачу.
Через сценарну недосконалість майже всі другопланові персонажі втрачають хоче якесь характерне розкриття, а тому відіграють більше роль масовки, але варто визнати дуже яскравої та талановитої. Кожен запам’ятовується: хтось завдяки танцям, хтось завдяки фрістайлу, а хтось завдяки своїм художнім талантам. Серед мешканців Сквоту є дівчина Сандра і майже всі малюнки, що ви побачите на стінах будинку, зроблені нею.
Дуже хотілося б побачити більше самого сквоту та познайомитись поближче з його мешканцями, дізнатися про їх взаємостосунки. Це більше нагадує життя, де тобі ніхто не буде нічого розповідати у довгих монологах про себе, але з драматургічної точки зору це є помилковим кроком. Не всі заявлені рушниці стріляють у фіналі. Наприклад, лінія з антагоністом Владом не розкрита майже взагалі. Хоча, актор Сергій Лузановський виглядав впевнено у своїй ролі. Або, нам заявляють тему з Армо та наркотиками у двох словах, а потім про неї всі забувають. Таких нерозкритих дрібниць у фільмі достатньо, аби трохи зіпсувати загальні враження від перегляду.
Але чого у фільму не відняти, судячи по відгукам глядачів, це кіно змушує думати та під іншим кутом дивитись на власне життя.