У кінотеатрах України з 16 травня виходить еротична драма «Полуничка» . Ми вже подивились стрічку на допрем’єрному показі в кінотеатрі «Оскар» та готові поділитися з вами своїми враженнями.
Франція, кінець 19 ст. Молода дівчина Марі вимушена вийти заміж за поета Анрі, людину, яку вона ніколи в житті не зможе покохати. Серце героїні належить іншому поетові та письменникові П’єру. Вона зраджує своєму чоловікові при кожній зручній нагоді та не дуже приховує цього. У П’єра є хобі: він любить робити відверті фото оголених жінок та спати потім із ними. Від цього страждає Марі. Вона розуміє, що ні з ким іншим окрім свого коханця бути не хоче, але що робити, коли він собі не в чому не відмовляє?
Взагалі, територія еротичного кіно не так проста, як може це здатися на перший погляд. Багато хто думає, що достатньо розкидати якомога більше сцен з відвертим змістом по площині свого фільму, щоб він став успішним та обговорюваним. Але на превеликий жаль для кінодіячів це працює трохи інакше. Хороший еротичний фільм має маніпулювати глядачем на іншому рівні, де психологія та мотивація людини виходять на перший план, а вже тільки потім секс. Я дуже прискіпливо ставлюсь до подібного роду картин, бо частіше за все знаю наперед про те, чим мене будуть «шокувати», лізучи із шкіри. Якщо пр
игадати четвертий фільм Гаспара Ноє «Love» то там як раз наявність сцен порнографічного характеру аж ніяк не відволікала від основного змісту та не заважала тобі сприймати фільм перш за все фільмом, а не чимось, що ми в дитинстві знаходили в батьках на відеокасетах.
«Полуничка», к моєму розчаруванню , припускається класичної помилки цього жанру: секс і еротика тут йдуть за основу, а вже тільки потім все інше. Психологічні проблеми та вади персонажів, їх характери, мотивація - все це наче і існує у фільмі, але десь не в кадрі, а поза ним. І можна було б виправдати це особливим художнім прийомом, та річ у тім, що з героями в кадрі майже ніколи і нічого не відбувається, окрім самої еротики. При чому, що фільм не безнадійний, від чого ще сумніше. Сама історія хоч і просякнута мелодраматичністю, але доволі цікава та захоплива. Інтересних сцен та моментів тут теж вистачає, та й еротика зроблена непогано. Проблема в тому, що авторам дуже сильно хотілося зробити щось надзвичайне, концептуальне та сексуальне, через що вони загубили дорогою саму історію. Фільму дуже не вистачає життя героїв. Якщо хтось помирає від нещасного кохання, то через 5 хвилин всі про це забувають й йдуть собі далі без будь-яких наслідків у майбутньому. У фільмі є сцена, коли Анрі майже ґвалтує свою Марі, але ще через декілька сцен вони вже майже ліпші друзі.
Актори відіграють свої ролі непогано. Особливо впорався Нільс Шнайдер, який зіграв цього самого фотографа. Від нього дуже чітко відчувалася ця дуальність, коли і з Марі хочеться бути, але не жити так, як він живе - не виходить.
В окремих сценах дуже сильна операторська робота. При чому, найчастіше ці сцени були не еротичними, а доволі перехідними по змісту між одним станом героя та іншим.
Та безперечним буде те, що робота композитора не може залишити тебе байдужим до фільму. Ось тут, усякий раз, як починав грати саундтрек, я наче заряджався якоюсь невидимою енергією. Композитор Арно Реботіні написав сучасну електрону музику до стрічки, але таким чином, що вона ідеального лягала на атмосферу 19 сторіччя, а інколи навіть і створювала її.
Я не можу сказати, що в цілому кіно погане. Ні, його можна подивиться і навіть на великому екрані. Але це все ще типова еротична мелодрама, яка на щось претендує, та не може до цього щось дотягнутися. Тут є свої приємні несподіванки, своя естетика, настрій та мораль. Тому я все ж раджу на нього сходити, подивитись, взяти найкраще, що у ньому є, та забути через декілька днів. А ось саундтрек я собі вже загнав у програвач і постійно його слухаю.
Фото: kinoafisha.ua