Нещодавно мережу «підірвало» - 35-річна телеведуча та акторка Яніна Соколова заявила про те, що поборола рак. Хто знав про те, що він у неї взагалі був? Ніхто, окрім найближчих. Чому Яніна вирішила зробити таке відверте зізнання публічно, як реагувала на хейт у соцмережі та чому «викладати песиків у сторіс» – не для неї – про це у інтерв’ю для Yabl.
Ви свідомо розказали про свою хворобу. Для чого це вам?
Я пригадую, як після операції прокинулась у реанімації і подумала: що це за знак? Я знаю, якщо Господь дає мені якісь випробування, то мета є точно. І я зрозуміла, що це дано мені, щоб бути своєрідним провідником змін у країні. Тому в мене виникла ідея створити мультимедійний проект, який змінить ставлення до онкохворих. Бо як зараз сприймають хворого на рак? Наче він уже приречений, наче всі уже розуміють, що лишилось йому недовго. І ця «бровки доміком» співчутливі – це робить тільки гірше! Коли хочеш позитиву і підтримки, до тебе підходять ледь не зі сльозами на очах і кажуть: «Яка ж ти бідна!», але якось відсторонено, лячно так дивляться. Я це відчула і це дуже неприємно. Я хочу зняти стигму з раку.
Що відчували, коли виклали пост-зізнання?
Я напередодні дуже хвилювалась, думала: «Боже, це така інтимна історія, будуть дуже різні реакції». В цілому я дуже стійка до хейту, але передбачити, як вся ця махіна медійного простору відреагує було неможливо. Писали неприємні речі у особисті повідомлення, казали: «Краще б ти дала гроші на лікування комусь!». На це я реагувала рівно півтори секунди, адже я хочу змінити свідомість українців, вплинути на більш широкі маси. Також була купа видань, які перекрутили інформацію. Я просто телефонувала і казала: перепишіть заголовки, бо ви брешете. Писали «долає рак, збирає гроші на лікування» - тобто журналіст навіть не почитав, що ми збираємо кошти на мультимедійний проект, а не на боротьбу із хворобою. Але у мене була мета, у мене була команда і я знала, що усе буде гаразд.
Невже не було моменту «нічого не хочу, окрім, як заридати в подушку», сказати «за що це мені»?
О, ні. Я такого питання ніколи не ставлю. Не «за що?», а «для чого?» - це дає можливість не розкиснути, а йти вперед. А плакати – плакала, я ж жива людина. Але не від жалю до себе, швидше від фізичного болю. Біль після «хімії» - це пекло і я щиро не бажаю переживати цього нікому!
Як ви дізнались про хворобу?
Погано мені стало ще минулого літа під час Одеського кінофестивалю. Потім були аналізи, ще аналізи і діагноз «онкологія». Це, звичайно, величезний шок – тим більше, у такому віці. І подвійна серія шоку, коли мені сказали, що треба буде робити хіміотерапію: «Будь готова – волосся не буде, брів не буде, вій не буде. Ще нікого не було у світі, хто не мав алопецію після хіміотерапії. Можливо, ти будеш перша». Я сказала собі: ну, буду на це сподіватися – як бачите, не вийшло.
Але вам вдалося це успішно приховувати. Весь період лікування ви постійно працювали і були у кадрі.
Вранці підходжу до дзеркала, дивуюся – ой, хто це? А, це ж я!
Так, щоденно двогодинний грим – і я така ж, як і раніше, а, може, ще й краща. Знаєш, це питання звички і ранкового сприйняття себе. Я до сих пір, коли вранці підходжу до дзеркала, дивуюся – ой, хто це? А, це ж я! Але, слухай, до всього звикаєш, і навіть з гумором починаєш ставитись. Ми з моєю командою уже навіть кепкуємо над цим. Гример Аня каже: «Яніна, давайте я почну кликати волосся! Коля, принеси волосся!» І Коля несе Ані волосся. Ну, це ж смішно і я сміюся, а як же?
А сини ваші як сприйняли новину про рак?
Спочатку з насторогою, тому що у мене дідусь помер від раку. Старший син пам’ятає, ми ходили в лікарню і він бачив, як дідусь «згасав». Коля мене спитав, чи буде зі мною те саме, що з дідусем Ваньою. Я сказала, що не буде, тому що я молода і зі мною все буде ок.
Ви хотіли його заспокоїти чи справді так думали?
Справді! Я взагалі впевнена, що все буде добре. Якщо недобре – то це ще не фінал насправді.
Звідки така впевненість у вас?
Мені постійно треба, щоб навколо мене був якийсь «екшн».
Я з дитинства така: ніколи не сумнівалась у своїх силах. Хоча мама мене не виховувала, як дівчинку, яку постійно «облизують» і говорять «ти – найкраща, глянь, яка ти гарна». У нас такого у сім’ї не було. Це якесь чи то генетичне, чи то набуте, або в дитинстві я дійшла до висновку, що тільки гірше буде від невпевненості, треба йти вперед. Такий характер – мені постійно треба, щоб навколо мене був якийсь «екшн». Без екшну нецікаво! От, наприклад, ми підемо зараз після інтерв’ю у супермаркет і я куплю прострочене молоко. І, повір, я отримаю величезне задоволення, якщо тикну це молоко у обличчя адміністратору і таким чином я зміню те, що хтось його купить, принесе додому, а там вже побачить, що воно скисло. Постійне прагнення змін і внутрішніх революцій – оце «моє».
Ви здаєтесь такою сильною, невже вас нічого не життю не виводить із рівноваги, немає ніяких страхів?
Є. Я боюся зупинитись. Слухай, у мене мільйон проектів. Мого сина в школі питають: а хто твоя мама? Він каже: «Я не знаю!» Журналіст, телеведуча, у тебе є своя телевізійна школа, ти продюсуєш фільм – хто ти, дай чітку відповідь на запитання? А я й сама не знаю! Життя настільки стало міксованим, що ти не можеш бути кимось одним. І мені моє життя зараз подобається! Я боюся втратити те, що у мене є – мої проекти, мою сім’ю, моїх друзів, мою команду. Я боюся розлінуватися і заклякнути, боюся демотивації. Я знаю багато медійних людей в Україні (не будемо називати імена), з якими це сталося – вони просто втратили себе, зупинились у розвитку і зникли. Для мене важливо лишатись на плаву не заради популярності своєї персони, а для того, щоб розвивати мої проекти.
Чи не відчували ви на собі тиску як жінка «Для чого тобі ця купа проектів? Є чоловік, діти, сиди собі, насолоджуйся»?
Тиснути на мене дуже складно, а от осуд я відчувала часто. Багато моїх «подруг» (бо після такого це радше знайомі) кажуть: «Коли ж ти вже зупинишся? Коли ти вже зрозумієш, що головне – це сім’я і діти?» Насправді для багатьох жінок щастя – вдало вийти заміж, мати брендовий одяг, 2 рази на рік їздити на море і виставляти сторіс із песиками. Мені таке нецікаво. Якщо небом мені довірено зробити певні речі, то я маю це робити і я буду від того щасливою, від такої своєї реалізації. Мої діти ніколи не скажуть «головний у сім’ї чоловік, а мама сидить вдома красива». Вони знають, що мама і тато – рівнозначні партнери: обидва «можуть», а не тільки «тато може». І це буде відкладати відбиток у моїх синів на сприйняття соціуму, в якому жінка – це не домогосподарка, яка має когось обслуговувати, а особистість, що має право на свій розвиток.
Як ви придумали свій мультимедійний проект?
Ми зробимо рак сексуальним!
Я прокинулась у реанімації і зрозуміла, що треба діяти. Почала нотувати усе, що зі мною відбувається, записувати надиктофон цілі сцени. Спочатку думала, що це буде просто книга, а потім, коли зрозуміла, що навколо відбувається справжнє кіно, то вирішила робити фільм «Я, Ніна!» У фільмі не буде жодного натяку на приреченість, жодного. Він – про щастя, про кохання. Ми покажемо як героїня за 7 місяців не втратила, а віднайшла себе! Ми зробимо рак сексуальним!
Скільки у Ніні від вас?
Відсотків 60%. Якщо я скажу, що саме, тобі буде нецікаво дивитись фільм. Скажу лише, що вона більш авантюрна. Те, що із неї станеться – це така авантюра. Ви будете дуже здивовані! 4 червня у нас презентація проекту. Будуть зірки, будуть показані кадри із фотосесії. Приходьте та підтримайте нас!
Детальніше дізнатись про проект та допомогти можна за цим посиланням.