Ось побачила світ фінальна серія «Чорнобиля», який, скоріш за все, увійде в історію. Для нашої країни цей серіал є справді особливим, адже розповідає історію української трагедії на Чорнобильскій АЕС у квітні 1986 року та того, які наслідки ця трагедія принесла цілому світові.
У всіх виникає цілком логічне питання: а чому такий серіал чи фільм не зняли вітчизняні кінодіячі? Бо ми, як ніхто інший мусили хоча б спробувати створити щось подібне. Звісно, щодо якості продукту телеканалу HBO нам ще далеко, але «Аврора» від Оксани Байрак та російськомовний мелодраматичний серіал «Метелики» від каналу «Інтер» не мали бути тим максимумом, який ми можемо видати глядачу.
На жаль, кілька невеличких скандалів не обійшли стороною і цей серіал. Спочатку відбулося непорозуміння, коли драматург Павло Ар’є знайшов схожість між монологом Баби Присі зі своєї п’єси «На початку та наприкінці часів» та монологом бабці з четвертого епізоду серіалу, яка відмовлялася покидати зону відчуження. Всі дружно сказали: «Плагіат!». Фейсбучний медіапростір українських діячів почав пропонувати Павлу звернутися до суду та зробити позив на таку імперію як HBO. Щоправда, все швидко припинилося, коли шоураннер серіалу зізнався, що ніколи навіть не чув про цю виставу, а на історію бабусі його надихнула зовсім інша книга.
Потім ще одна висмоктана з пальця ситуація: нікому невідома британська сценаристка Карла Марі Світ розкритикувала у своєму Твіттері серіал за відсутність у ньому чорношкірих акторів. Тут можна довго сперечатися стосовно її адекватності та логіки цього зауваження, але цікаво тільки одне: де вона в Україні та в Радянському Союзі хотіла побачити темношкірих? Ця псевдотоленратність є куди більшим расизмом, ніж її обурення.
Та все це неважливо, коли діло доходить до самого серіалу. Не просто так «Чорнобиль» отримав найвищі рейтинги на багатьох ресурсах серед глядачів та здолав за оцінками останній сезон легендарної «Гри престолів».
Ми вже писали, що під час перегляду першого епізоду ти відчуваєш себе учасником тих подій, а точніше сказати - жертвою. Творці змогли передати через екран весь той жах, безвихідь та катастрофу, яку перенесли жителі Прип’яті та працівники ЧАЕС одразу після вибуху. З радіацією неможливо ні домовитись, ні втекти від неї. Якщо ти потрапив в її полон, то вона знищить за лічені години усе, про що ти мріяв та чого прагнув. Пілотна серія сконцентрована виключно на тій жахливій ночі 26 квітня, коли академік Дятлов змусив страждати весь світ через свою відданість радянській владі.
Далі серіал йде одразу двома шляхами:
- Профессор Валерій Легасов, Член партії Борис Щербина та вчена Уляна Хомюк (вигаданий персонаж) проводять розслідування та намагаються віднайти справжню причину катастрофи.
- Нам демонструють усі наслідки, які прийшли разом із вибухом реактора: страждання людей, втрати, роботу пожежників та ліквідаторів на території зони відчуження.
Ми отримуємо одночасно і документальну-хронологічну історію, з якої дізнаємося багато того, чого могли раніше не знати, і дуже сильний драматичний сценарій. Деякі лінії та окремі епізоди просто вибивають стілець з-під ніг.
Дуже вражає лінія постраждалого від радіації пожежника Василя та його дружини. Ця історія цілком реальна, коли вагітна жінка, не дивлячись на всю загрозу та небезпеку, не відходила від своєї коханої людини у лікарні, згодом втратила через це свою дитину під час пологів. З одного боку, ти засуджуєш її через легковажність, а з іншої розумієш, що опинись будь-хто у такій ситуації, то скоріше за все вчинив би так само. Як можна змусити себе залишити найближчу людину помирати від страшного болю на самоті в лікарняні палаті? Навіть писати про таке дуже складно.
Також важко було дивитися на сцену в четвертому епізоді, в якому солдати ходили з рушницею серед Зони та відстрілювали покинутих домашніх тварин на вулиці: в основному кішок та собак. До речі, роль одного з хлопців зіграв популярний британський актор Баррі Кеоган (“Дюнкерк”, “Вбивство священного оленя”).
Фінальний епізод йде дуже цікавим шляхом. Ми опиняємось під час судового процесу. Валерій Легасов розповідає свою версію причини вибуху, опираючись на всі отримані ним дані. Його слова демонструються флешбеками напередодні вибуху. Таким чином серіал робить своєрідне коло, бо перший епізод починався з того, що було після вибуху, а останній показує, що відбувалося до. HBO мало того, що створили не аби яке джерело для отримання історичної інформації, а й ще вибудували сюжет так, щоб він сприймався одним великим пазлом. Глядач мусить зібрати до купи всі його елементи, щоб отримати малюнок повністю. Хоча, як і під час збирання пазлу, ми завжди знаємо, який саме малюнок мусить в нас вийти.
З першого епізоду ми знаємо, що Валерій Легасов покінчив із собою після свого розслідування. У п’ятій серії нам дають зрозуміти, що саме підвело його до цього шляху. Радянська влада готова зробити абсолютно все, щоб ніхто не зміг порушити її цілісність та авторитет, навіть, якщо ціною цього питання стають втрачені життя та зламані долі людей.
Актор Джаред Гарріс (Валерій Легасов) неабияк перевтілився задля своєї ролі. Мова йде навіть не про зовнішність, а саме про внутрішній стан артиста. Ми пам’ятаємо його ще з ролі професора Моріарті у «Шерлок Голмс» від Гая Річі, але у «Чорнобилі» він наче зовсім інша людина. Його фінальний погляд у сцені допиту сильніший та гучніший за будь-які монологи та слова.
Теж саме стосується і Стеллана Скарсгарда у ролі Бориса Щербини. Скандинавський актор ідеально втілив образ члена радянської партії. Як би не англійська мова, то можна було б сказати напевно, що це наш актор.
Звісно, що серіал не позбавлений якихось недоліків або неточностей. У кадрі частенько з’являються пластикові вікна на загальних планах будинків, домофони та інші "принади" 21 сторіччя, але це не дуже сильно заважає сприймати історію та вірити в неї. Такі речі просто кумедно помічати та підмічати, що б можна було потім з друзями посміятись під час обговорення.
Найстрашніше в серіалі навіть не сама катастрофа, а радянська влада, яка робила все можливе, щоб про катастрофу ніхто не дізнався. Через що кількість жертв стала набагато більшою, аніж могла би бути. Лякає те, як людям закривали рота, аби вони нічого зайвого не могли сказати. Жертвою цього режиму і став Валерій Легасов, намагаючись розібратися в проблемі. А найстрашніше в цьому одна думка, що не виходить з голови після перегляду: вибух на ЧАЕС мав відбутися, аби СРСР прийшов його довгоочікуваний кінець. Саме Чорнобиль став тією бомбою на шляху до розвалу Радянського союзу.