Ремейки, ребути, перезапуски, сіквели, приквели та спін-оффи… Ми живемо у часи, коли Голлівуд все менше виділяє грошей на оригінальні історії, а замість цього все більше і більше випускає нові частини відомих франшиз, або переробляє на новий лад класичні хіти. Ми вже дивились невдалі перезапуски “Мисливців за привидами”, “Вісім подруг Оушена”, “Джуманджи” та багато іншого. На цей раз прийшов час страждати від “Людей у Чорному”.
Проблема всіх цих перезапусків у їх максимальній стерильності. Вони - вилизані, безликі та є радше цілком прорахованим продуктом (при чому без будь-якого смаку), аніж самостійним фільмом. Звісно, є виняток навіть серед таких стрічок (останній “Шалений Макс”), але подібних прикладів вкрай мало.
Що стосується нових “Людей в чорному”, то вони лиш доповнюють список цих непотрібних ребутів-ремейків-сіквелів. Проблема в тому, що кіностудія Sony Pictures дуже часто береться за щось, що на їх думку може принести великі гроші, але завжди до кожного фільму застосовує одну й ту саму формулу, яка глядачам вже давно набридла. Під час перегляду ти завжди точно знаєш, що і коли має відбутися, аби проштовхнути сюжет вперед. Тож, давайте подивимось на проблеми фільму більш детально.
Є дівчина Моллі. Вона з дитинства знає про існування прибульців та про агентство MIB, бо якось до їх будинку потрапив пухнастий інопланетянин - за ним приїхали агенти. Люди у костюмах стерли пам’ять батькам Моллі, та не їй самій. З тих самих пір вона все життя намагається віднайти агентство та потрапити до них на службу. Коли ж вона знаходить MIB, то її вже через 5 хвилин беруть в агенти, майже без будь-яких випробувань та екзаменів.
Сценарій нових “Людей в чорному” настільки схематичний, що повірити в події на екрані майже неможливо. Згадайте перший фільм 1997 року, де Вілл Сміт мусив здолати велику кількість конкурентів з різних підрозділів, щоб стати агентом: розумові здібності, фізичні, вміння проявити себе в екстрених ситуаціях - все це перевірялося. Потім керівництво деякий час сумнівалося, чи варто приймати саме його, коли навколо стільки профі.
Так, ти як глядач знаєш, що оберуть головного героя, але все одно хвилюєшся за його успіх. У стрічці 2019 року героїня Тесси Томпсон стала агентом “Людей в чорному” просто тому, що так захотілося. Звісно, нам дають зрозуміти та показують, наче вона все життя шукала це агентство, але ти цього взагалі не відчуваєш. Це скоріше треба прийняти як даність.
Згодом Моллі, яка вже стала агентом М так само легко стає напарницею Кріса Гемсворта, просто тому, що вона підійшла до нього і попросила працювати саме з ним. Хоча, нам чітко дали зрозуміти, що він герой-одинак, який не любить з кимось працювати.
Далі все ще халтурніше. Є два таємничих антагоністи, що шукають найпотужнішу зброю всесвіту. Вона їм для чогось потрібна, але ми так і не дізнаємось для чого саме. Також не дізнаємось, що це за такий небезпечний Рій прибульців, про який протягом двох годин нам натякають.
Нейралізатор час від часу використовується агентами швидше як іграшка, аніж пристрій, що підтримує рівновагу та стабільність на Землі серед людей. Ще у фільмі безліч безглуздих посилань на оригінальну трилогію, які виглядають дуже чужерідними в контексті сюжету. Майже всі рушниці, заявлені на початку, не вистрілюють у фіналі.
Та все ж фільм не можна назвати дуже поганим! Ні, це просто досить примітивний блокбастер для всієї родини, на який можна піти з дітьми та підлітками. Зізнаємось, були досить влучні моменти. Наприклад, персонаж Пішачок дуже веселив щоразу, як з’являвся на екрані. Його гострі висловлювання змушували сміятися в голос.
Усі актори насправді на своєму місці. Дует Тесси Томпсон та Кріса Гемсворта ще з “Тору 3” не перестає нас радувати. Приємно було побачити і Ліама Нісона, хоча нічого нового від нього очікувати не варто в цьому фільмі.
На жаль, цих переваг не досить, аби стрічка почала подобатись або хоча б якось розважати. Атмосфера оригінальної трилогії загублена, як і напруження від фінальної битви з головним злом. Пригадати того ж Таргана з першої частини: від нього загроза для людей відчувалася набагато сильніше. Навіть мовчимо про те, як він лякав своїм виглядом. А тут наче і ефекти кращі, і грошей "влили" більше, та все це запхнули в одне місце і змусили нас на це дивитись. Після виходу із кінозалу хочеться лише одного: скористатися нейралізатором і забути про цю "так собі" стрічку.