Здається, сіквели заполонили кіносвіт - "Месники", "Джон Уік", "Сяйво". От і продюсери "головного собачого фільму" останніх років не лишились обабіч такої тенденції. Чому вони зробили помилку?
Письменник Брюс Кемерон написав серію зворушливих романів про справжню дружбу людини та собаки. Основний посил його історій, у тому що кожен пес має мету та призначення, а саме – знайти свою людину та попри все її оберігати. Перша екранізація одного з романів Кемерона «Життя і мета собаки» (режисер Лассе Галльстрем), що вийшла у 2017 році була досить вдалою на думку глядачів (що розповідали у соцмережах про відра пролитих сліз), хоча й отримала неоднозначні відгуки від суворих кінокритиків. Взимку цього року світ побачив ще одну екранізацію роману письменника «Шлях додому» (режисер Чарльз Мартін Сміт) , з новим сюжетом, зовсім про іншого пса, і, хоча основа ідея залишилась ідентичною, ця стрічка також викликала неабиякі переживання.
«Подорож хорошого пса» (режисер Гейл Манкузо) стала продовженням першої історії про хлопчика Ітана, якого все життя супроводжував вірний пес на прізвисько Бейлі. Після своєї волохатий друг хлопчика ще не раз з’являється в різних реінкарнаціях. Отже, за сюжетом сіквелу у пса Бейлі з’являється нова мета, Ітан старішає, а от його унучка Сіджей потребує аби про неї постійно піклувалися, тому Ітан довіряє цю місію вірному псові.
Увесь фільм ми бачимо, як Бейлі знову народжується та помирає, але кожного разу знаходить свою Сіджей. Навіть, якщо ви не дивилися попередню частину, і для вас все це вже не було розжовано десять разів, то вам все одно буде нудно, адже за півтори години різні ситуації та перипетії говорять нам про одне і те саме: собака не зрадить і завжди прийде на допомогу. У цій частині автори більше говорять про психологію сімейних відносин, але зі штампами "мильних" серіалів. Хоча були й підняті такі важливі проблеми як війна, онко-захворювання, стосунки с батьками, алкоголізм, але про все це говорять досить поверхово. Примітивні діалоги, жарти та досить передбачуваний сюжет.
Якщо ви обожнюєте собак, то, звичайно, декілька разів за фільм ви посміхнетесь через витівки милих пухнастиків, але на цьому переваги фільму завершуються. І, якщо після картини «Дорога додому» хотілося ще одної чуттєвої історії про вірного пса від Брюса Кемерона, то після перегляду цього фільму здається, що вже досить.