Як часто буває: ти сидиш у спеку в офісі під "всевидящим оком" начальника. Перелистуєш в Інстаграмі яскраві чужі моря і піски і в цей момент думаєш: "Якого дідька? Я теж хочу пірнати хвилями, а не сидіти під кондиціонером!" Звідки виникає заздрість і чому це - не так погано, як здавалося - у колонці психолога Ольги Сидоренко.
У мене є фотографія, де мені 28 років, я на дорогому курорті, за путівку на який віддала "пів царства". Виглядаю я дуже щасливою у класному купальнику з достойною фігурою. І тільки я знаю, що в цей період я ненавиділа своє тіло, здавалася собі гіршою від всіх жінок на пляжі, рахувала калорії і бачила в зеркалі "суцільні жири". Я не закликаю сумніватися в правдивості фотографій в Інстаграм і заспокоювати себе тим, що все, що ти бачиш у мережі - брехня. Та ти дійсно не можеш знати, що лишилось поза кадром конкретно цього разу. Може, дівчина на ньому так само страждає від неприйняття себе. Може, вона робить це фото тільки для того, щоб лайки в Інстаграм довели їй, що вона - ого-го.
Життя різне в кожну його хвилину. Воно ніколи не буває тільки білим чи тільки чорним. Треба сприймати цю життєву "подвійність" гідно й спокійно.
Щодо заздрості: коли ти себе на ній відловлюєш - не проганяй її відразу, не соромся того, що вона виникла. Нас привчили це відчуття називати поганим, але це не зовсім так. Заздрість є лише маркером того, що ти ТЕЖ цього хочеш. Тобі ж не прийшло в голову заздрити тим, хто викупив третю ділянку поля на місяці? Ти хочеш сонця, моря і піску, а значить, у тебе вже є ідеї і ресурси, щоб собі це організувати. Подумай, як би це зробити найближчим часом.
