У рамках спецпроекту ІНАКШІ ми спілкуємось із тими, хто вирізняється, хто відкидає стандарти й живе своїм, а не нав’язаним соціумом життям. Наші герої - справді сміливі люди - кожен з них пройшов непростий шлях до прийняття себе. Першою, хто наважився поділитись своєю історією, стала 29-річна Настя. Три роки тому вона прийшла до матері зі словами «Я закохалась у дівчину». Через що довелось пройти Анастасії, аби врешті-решт відчути себе щасливою - про це у нашому матеріалі.
Життя із Марією нас зводило давно. Ми вчились з нею в одному університеті на одному потоці. Вона на режисурі, я – на журналістиці. Я її пам’ятаю, а вона мене ні.
Та історія наша почалась лише через кілька років, коли ми стали працювати на ТБ. Вона була новим режисером монтажу, я – сценаристом. Хоча ми й були на одному проекті, але, як і в університеті, ніколи не спілкувались. Щоправда, я постійно зустрічала на собі її погляди – такі чуттєві, що мені ставало аж ніяково.
Анастасія зліва, Марія - справа
На той момент я зустрічалась із хлопцем уже 2 з половиною роки, ми жили разом, і все вже «йшло до одруження». Мама моя була дуже «за»: він же хороший, як то кажуть, не б’є, не п’є, навіть шапку нагадує вдягнути. Просто я нещаслива з ним - ось така “дрібниця”.
Якось у Марії був День народження, весь наш проект зібрався, аби її привітати. Керівництво “толкнуло речь” так проникливо, що у мене аж сльози виступили – чогось стало приємно, що її так шанують у колективі. Несподівано для себе я підійшла до Марії та обняла її. Згодом вона мені розказувала, що була шокована від такого мого кроку.
Вперше поцілувались ми аж через півроку. На корпоративі. Перед сотнею колег. Відчайдушно? Може, й так, але тоді я була щирою. Якось непомітно для самої себе у мене також виникли почуття до цієї людини.
Тієї ночі подруга, аби “вберегти від помилки” посадила мене в таксі й відправила додому. Перше, що я зробила приїхавши - написала Марії довжелецьке смс із віршами Єсеніна. Чогось на п’яну голову я вирішила, що саме рядки про ”волнистую рожь при Луне” краще за мене скажуть про почуття (сміється).
Пам’ятаю наше перше побачення – я не могла замовкнути ні на мить, а Марія не могла вичавити з себе жодного слова – так по-різному ми переживаємо хвилювання.
Тоді я часто думала: що зі мною відбувається? Це взагалі «окей»?
Де грань ”нормальності”? Може, я божеволію? 26 років ти живеш звичайним собі життям: робота, хлопець, інколи ходиш з друзями в караоке, і тут раптом хтось перевертає все твоє життя з ніг на голову. У мене ніколи не було такої мети чи мрії: зустріти дівчину і почати з нею стосунки. Так вийшло, що колись я любила чоловіка, потім вийшло так, що я покохала жінку. От і все. Я завжди лояльно ставилась до геїв, але, коли це сталося зі мною, то було складно це прийняти.
Тоді мені дуже потрібна була підтримка близьких. Я вирішила поділитись своєю історією із моєю кращою подругою. Вона мене вислухала, але через певний час я стала помічати, що вона уникає мене. На питання ”що сталося?” подруга сказала: ”Розумієш, якби ти все життя була ТАКОЮ - це одне, а коли ти ледь не на 30-му році життя раптом стала лесбійкою, я не можу це прийняти”. Було дуже боляче.
З мамою теж була складна розмова. Перше, що вона сказала, коли я зізналась, що закохана в дівчину: ”Я сподіваюсь, це тимчасове затьмарення у твоїй голові”. Після того ми перестали спілкуватись. Люди, взагалі, до такого ставляться ”не дуже”.
Якось знайомий сказав: ”Тебе просто класно мужик не тра*ав!”
На роботі, пам’ятаю, колега намагалась вчити мене, як жити: ”Одумайся, головне, щоб у дитини був батько! Як ви, дві дівчини будете виховувати дитину??” Хоча мене саму виховувала мама одна і нічого - виросла нормальною людиною, сценарії пишу і телеведучою була навіть.
Але це зараз я так кажу, а тоді я часто плакала, не знала, куди подіти свох почуття. Мені знадобилась допомога психолога. Загалом я ходила до трьох спеціалістів. Перша й друга казали мені: ”Жінки – це точно не твоє. Лишися зі своїм хлопцем”. Тільки третя спеціалістка ставилась лояльно, не нав’язуючи нічого - просто допомагала мені самій розібратися, хто я і чого хочу.
Важко розуміти, що ти раптом стаєш лесбійкою. Але зрадницею відчувати себе не легше. Насправді, я нею і була: жила з хлопцем, а на побачення ходила з Марією. Довго приховувати свою закоханість від нього я не могла: все таки він - близька для мене людина. Спочатку не повірив, казав: “Ти брешеш, у тебе просто інший чоловік з’явився”. Потім просив лишитись, казав, що зробить усе, аби ми лишились разом.
Мене рвало на шматочки й у якийсь момент я сказала Марії, що не можу більше так - я маю повернутись до бойфренда, бо йому дуже важко.
Та ми з Марією й місяця розлуки не витримали, я думала, що здурію без неї. Тоді я сказала собі: все, досить боротися зі всім світом і самою собою. Я люблю жінку, я хочу бути з нею, і я буду з нею! Подзвонила їй і вже за кілька днів ми стали жити разом.
Ми з мамою тоді вперше поговорили за довгий час. Я розказала, що пішла від хлопця. Вона на диво нормально відреагувала, сказала: “Нічого, знайдеш того, з ким тобі буде краще”. Але я вже знайшла…Сказала мамі, що переїжджаю до Марії. Вона відповіла: «Добре, доню, може з нею ти станеш щасливою». У мене наче тягар з плечей спав - так важливо було, щоби мама прийняла мене такою. Зараз у них із Марією просто чудові стосунки. Маріїні батьки, на жаль, не прийняли того, що вона лесбійка. Тому моя мама якось відчула власну відповідальність за неї чи як. “Марієчка, Марієчка” – я думаю, що вона взагалі вважає, що це теж її донька (сміється). Просто мама бачить, що я частіше посміхаюся зараз. Для неї це головне.
Дивно, але поряд із жінкою я відчуваю себе жіночнішою, ніж будь-коли
У нас із нею така синергія - я відчуваю, що разом ми можемо досягти чого завгодно! Зараз, поки я не працюю на ТБ, ми знімаємо разом веб-серіал для Інстаграму. Марія - операторка, я з моєю подругою в кадрі. Це - ще одна штука, яка нас об’єднує і мені від того тільки радісно.
Я не намагаюсь ідеалізувати наші стосунки: і поганий настрій буває, і ПМС у обох (сміється). Але ми все одно все одно разом. Мабуть, це знак, що я не помилилась тоді, 3 роки тому.
ФОТО: Ксенія Кравцова