У соцмережах їй пророкують такий же стрімкий зліт, як у реперки alyona alyona. 26-річна Анастасія Шевченко увірвалась до вітчизняного медіапростіру лише пару місяців тому, але вже змусила говорити про себе багатьох. Люди у захваті, люди у шоці, люди обурені, але байдужих до творчості Насті не лишилось. Ми вирішили поговорити із нею, аби дізнатись, хто ж така СТАСІК насправді та що вона прагне сказати у своїх шокуючих піснях та відео.
Про тебе насправді відомо не дуже багато. Що би ти сама хотіла про себе розповісти? Хто це — СТАСІК?
СТАСІК — це не проект і не група, це я. Мене звати Анастасія Олександрівна, але часом я перестаю «тримати обличчя» і на авансцену виходить СТАСІК.
СТАСІК — це мій стан говоріння, віщання
Як це?
СТАСІК — це про оголеність. Зазвичай, як не дивно, я людина стримана. По можливості я оберігаю людей від якихось своїх емоцій. Проте, інколи настає час відвертості і крику.
Насправді дуже складно осягнути твій шлях - надто вже він багатогранний. Розкажи, звідки ти така прийшла?
Це моє не перше і навіть не п’яте інтерв’ю, так що я знаю, що найімовірніше далі мене запитають: «Настя, театр, війна, потім телеведуча і от - ти співаєш! Як же так, як же так?»
Не знаю, чому, але в цьому переліку мене найбільше дивує саме телеведуча.
З цим дуже просто. Після того, як я припинила свою участь у бойових діях, я пішла на лікування. Рік «лежала на печі», дивилася в стелю, а потім до мене прийшла Тетяна Кисельчук (на той момент генпродюсерка просвітницького напряму «UA:Суспільне» - прим. ред. ) і каже: «Настя, ми тебе хочемо. Я бачу тебе ведучою». І от я вже стою в кадрі і кажу: «Мене звати Настя Шевченко і це – «Культурна афіша здорової людині». Для мене це була участь у проекті моїх друзів. Мені подобалася їхня зухвалість, їх стрімкі дії по перебудові "Суспільного" з телеканалу, в котрий просто вливають податки, в продукт, котрий «і дивиться приємно, і людям показать не встидно».
Чого ж ти пішла звідти?
Телеканалу критично урізали бюджет, і не стало грошей на нашу програму. Якщо цікаво — можна добре пошукати, і навіть знайти якісь записи.
Але дивіться серії тільки з другого сезону! Бо у першому я — позорисько. Досі не розумію, як Юрій Макаров міг прийняти рішення, щоби я була ведучою? Мій стан два роки тому був зовсім іншим. У програмі я заїкалася, не могла запам’ятати навіть одну-однісіньку фразу. І я дуже вдячна всій команді нашого напрямку, бо цей досвід став для мене в першу чергу кроком до ресоціалізації. Мене покликали, і я знайшла в собі сили погодитися.
То як тебе, молоду мисткиню, занесло на війну?
Взяла і пішла! Як казала народна цілителька Марія Стефанія — як людина хоче, то хай собі зробе. Я завжди роблю те, що я дійсно хочу. Так, я за це плачУ й часто плачу дорого. Але я роблю те, що вважаю правильним для себе. І навіть якби зараз у мене була можливість ще раз пройти той шлях, але знаючи наслідки, я би все одно зробила це ще раз.
І для чого ж ти це зробила?
Ну дивись: я живу в Києві, у мене вдома висить колекція картин, які я збираю, стоїть фортепіано, барабан, книги. Так от — я або захищатиму свій дім, але на Сході, або одного дня в мій дім поцілить міномет. От і все. Участь у бойових діях стала логічним продовженням участі у революції.
Чим ти там займалась?
Я стрілок-санітар та інструкторка із само- та взаємодопомоги під вогнем. Здебільшого займалася медициною, надавала першу допомогу. Мене постійно питають, чи було складно. Так і запишіть — дуже складно, дуже страшно, дуже некомфортно. Прямо, як на війні! Страшно, наприклад, що ти у душ підеш, наприклад, роздягнешся, а раптом що і доведеться голою бігти в яму ховатися. У моїй роті є чувак, який відстрілювався прямо з дерев’яного туалету. Звучить, наче комедія! Я була там наїздами: загалом це все зайняло близько двох років з перервами.
Знаєш, це справді вражає. Якось аж соромно за те, що ми тут спокійно живемо собі, гуляємо Києвом.
У людей різне ставлення до цього питання, але моя думка була така: «Будь-ласка, гуляйте!». Я багато чого не пам’ятаю, дійсно позабувала шматки цього періоду, але дуже добре пригадую, як у часи спокою вилазила кудись, де ловить інтернет і гортала стрічку в інстаграмі. Я заходила у соціальні мережі та дивилася, як тусять мої друзі у якихось цікавих місцях, мистецьких арсеналах. І фото їжі! Я й зараз не дурна поїсти, а тоді… Я прямо задивлялася на ці фотки — смачні страви, нові меню, кава.
А не виникало такого відчуття, типу «якого біса я тут, а вони там»?
Та ну! Думала так: якщо я повернуся в Київ з повної дупи, а в ньому вже немає вечірок, каву не подають, люди з похмурими обличчями, то нащо всі мої зусилля?
Я охороняла те місце, в якому мені кайфово
Звідки ти така? З якої сім’ї?
Стааалічниє ми (сміється). Мама — психологиня і вона крута. Займається дайвінгом, вчиться мистецву стенд-апа, а ще ми з нею вперше стрибали з парашутом з інструктором, коли мені було чотирнадцять. Це була її ініціатива. Мій батько — хороша та спокійна людина, він займається приватним підприємництвом.
Ти все життя була творчою особистістю?
Так, з раннього дитинства. І насправді завжди моєю основною історією був театр. Пам’ятаю, як у класі третьому я написала казку, і ми з однокласниками її поставили — я була режисеркою та навіть грала когось там. Десь в п’ятнадцять я дізналася, що існує такий жанр як перформанс. Один мій друг прийшов до мене зі словами: «Настя, я тут познайомився з одним чуваком. Його звуть Мамант і він робить вуличні перформанси. Я не розумію, що це, але нам всім треба це зробити». Тому ми пішли знайомитись. Мамант виявився одним з акторів театру «ДАХ» і це його був власний проект — лабораторія вуличного театру «ИЛИ». Мені подобалось те, що можна було говорити з людьми на відстані витягнутої руки. Наче ось — ти, а ось — люди — і між вами нічого не стоїть, жодної перешкоди.
Згодом у мене з'явився власний вуличний театр. Пам'ятаю, я тоді сиділа й думала: «Настя, тобі, бляха, 16 років, поруч з тобою стоїть вісім осіб, які готові слідувати твоїм ідеям і підтримувати тебе у твоїх висловлюваннях. Ну нічого собі! Ви всі всерйоз мене сприймаєте?». Це почуття зі мною й досі, якщо чесно. От про мене написали, що співачка СТАСІК випустила нове відео, і я така: «У сенсі? Серйозно «співачка»? Воу-воу». Не знаю, який доказ мені потрібен того, що я дійсно співачка. Начебто вже і пісні є, і кліпи…
Тому ти покинула театр?
Ні, не через музику. Тяга до театру закінчилася після війни. Я пройшла через такі сильні переживання, що виходити до глядача на сцену, і кожного разу проживати раз за разом якусь емоційно насичену історію немає сил.
А хіба виступати на сцені зі своїми піснями не те ж саме, що й грати роль на сцені театру? Так само купа емоцій.
Так, але в музиці я говорю від свого обличчя, а в театрі — від чужого. У мене зараз немає бажання приміряти на себе чужі обличчя, мені треба говорити від себе зараз і терміново.
Я більше не можу розповідати чужі історії, занадто наповнена своїми
Чому тобі так важливо виговоритися у своїх піснях?
Не виговоритися, а говорити. Я хочу діалогу - це суперважлива різниця. Кожна моя пісня це якийсь ряд висловлювань. Наприклад, «Ніж» — історія, про те, як сильно може ранити слово «ні».
У житті мене поранило багато відмов, і не тільки у любовних стосунках. Наприклад, колись мене не взяли в спектакль, тому що я недостатньо гарна для цього — це була величезна рана для мене. Піснею «Ніж» мені важливо було сказати людям, точніше, на своєму прикладі показати, що глибоко страждати МОЖНА, помирати від душевного болю — можна. Тому що в суспільстві вважається, що можна страждати, але тільки з певних дуже вагомих приводів – від нещасливого кохання, наприклад, можна постраждати пару місяців, від чиєїсь смерті — півроку. А потім починається: «Ну вже ж людина пішла, час починати нове життя,» — йдіть до біса! Скільки треба, стільки й страждатиму. «Бій з тінню» теж дуже важлива для мене пісня. Вона багатогранна, про різні бої всередині себе.
Тебе хтось підтримує зараз, продюсує?
Продюсера у сенсі «режисера образу та висловлювань» я не потребую. Проте, я була б щаслива, якби з'явися менеджер, а ще — якісь співпраці з брендами і проектами, котрі мені близькі. Зараз у мене є однодумці, які допомагають мені з багатьма речам: наприклад, просуванням на YouTube, пошуком можливостей для виступів – велике їм дякую. А ще друзі допомагають мені не потрапити за ґрати:) Була ідея промо, яке я хотіла зробити — за добу або за дві до прем’єри дебютного відео заклеїти центр міста афішами з підписом «Стасік «Ніж» 21.04», але там була досить жорстка фотографія. За день до розклеювання мені сказали, що це підпадає під статтю «поширення порнографії».
А так – все сама. На перший кліп я збирала гроші від роботи ведучою на «Суспільному», на другий – взяла гроші в борг.
Чому ти вибираєш таку жорстку або шокуючу форму в своїй творчості?
А що, у мене жорстка і шокуюча форма, так? Певно, тому що теми, які я піднімаю, непрості.
То нам не варто очікувати від тебе зворушливості у наступному відео?
Ну, мені є що сказати про різні речі, наприклад, про секс. І це не буде жорстко. Хоча…
Гарний анонс. Що би ти хотіла сказати в кінці?
Мені було страшно співати наживо: адреналін, переживання. Але після дебютного виступу на Atlas Weekend я до цього вже готова. Кличте мене.
Фото: Олена Данилова