В широкий український прокат виходить нова стрічка легендарного французького режисера Люка Бесона під назвою "Анна". Ми вже його подивились і описати своє враження якимось іншим словом окрім "розчарування" не дуже виходить.
Що ж із фільмом не так? Для того, щоб це зрозуміти, треба спочатку напружити мозок і згадати, коли Люк Бессон востаннє знімав щось справді круте. Так, ми багато чого можемо пробачити Люку, адже його режисерський талант колись подарував нам такі шедеври, як "Леон", "5 елемент", "Нікіта" та "Жанна Дарк". Як продюсер та сценарист Бессон дав життя комедійній франшизі "Таксі", неймовірно захопливому бойовикові "13 район", трилерові "Заручниця", комедійному вестерну "Бандитки", хітовому бойовику зі Стейтемом "Перевізник" та ще десятку фільмів - всіх і не пригадати!
Та раптом Люк почав дуже сильно "здавати". Останній шедевр француза радував нас у далекому 2005 році, коли на екрани вийшов "Ангел А". Після цього була досить сумнівна анімація "Артур і мініпути" (екранізація серії книг Бессона), потім пішли ще гірші продовження. У 2013 режисер знімає далеко не ідеальну, та все ж непогану кримінальну комедію "Малавіта" з Робертом Де Ніро: фільм залишився майже цілком проігнорований глядачем. Далі трапляється суперечлива "Люсі" зі Скарлетт Йоганссон: хтось вважає це кіно динамічним та таким, яке змушує "думати". Для мене ж "Люсі" стала досить примітивним науково-фантастичним бойовиком, в якому сценарій більше нагадував фантазії підлітка, аніж щось структуроване та цікаве.
Далі - "Валеріан та місто тисячі планет" з Дейном Деханом та Карою Делевінь. І тут, попри всі мінуси фільму, я все ж зміг отримати свою порцію задоволення від перегляду. У "Валеріані" відчувалась якась душевність та справжність. Було видно, як давно Люк мріяв зняти це кіно і яке задоволення йому це принесло під час знімального процесу. Енергетика так і виплескувалась з екрану на глядача. А Кара та Дейн, не дивлячись на несхожість з першоджерелом, стали прекрасним дуетом, у якому відчувалася сильна хімія.
І от ми підійшли до "Анни". За трейлером нагадувала щось середнє між "Джоном Уіком" та "Атомною Блондинкою", які й так схожі між собою. Хотілося побачити справді скажений екшн про небезпечну російську модель, яка працює подвійним агентом на Россію та США. І наче б то все це ми і побачили на екрані, але під час перегляду тебе не полишає одна-єдина думка: "Що за ідіотизм тут відбувається?"
За сюжетом дівчина-наркоманка з модельною зовнішістю живе зі свою бойфрендом-злочинцем Петром, якого зіграв відомий російський актор Олександ Петров ("Поліцейський з Рубльовки" та "Дзвоніть Дікапріо"). Петро постійни лупцює та ґвалтує дівчину. Щоб припинити цей жах головна героїня у 1988 реєструється через інтернет(!) у агенти радянської спец-служби та стає професійною шпигункою. Отак просто. Її куратором стає звабливий Люк Еванс, у якого з Анною завязуються стосунки. Потім Анну вербують агентом ЦРУ, де вона зваблює ще одного куратора у виконанні Кіліана Мерфі.
А далі повний треш та "угар". Всі найтупіші можливі стереотипи про Россію є в цьому фільмі. Вони виглядають навіть не дотепно, а банально та безглуздо. Якщо серіал "Дивні дива" використовував "злих русскіх" в якості іронії та стібав цю тему, то Люк Бесон з її "Анною" робить це з усією серйозністю та без гумору. Від чого все виглядає дуже недоречно, а що найгірше - нецікаво. Під час перегляду починаєш сильно сумувати й дивитись час від часу на годинник, щоби впевнитись, що це дійство скоро точно завершиться.
Акторська гра варта окремої розмови. Старається тут тільки Хеллен Міррен. Всі інші просто не розуміють, що їм потрібно робити у кадрі: що Люк Еванс, що Кіллан Мерфі ходять весь фільм і проникливо дивляться на інших - на цьому все. Що ж казати про Сашу Лусс, то екшен героїня вона не найкраща. На превеликий жаль в неї нема потрібної харизми, як у Шарліз Терон або Кіану Рівза. Перш за все, вона не актриса, а модель - так, дуже зваблива, гарна та сексуальна, але на цьому все. В кадрі Саша виглядає ефектно, та цього вистачає на 20 хвилин фільму.
Люк Бесон полюбляє знімати у своїх фільмах молодих дівчат модельної зовнішності: Мілла Йовович, Скарлетт Йоганссен (хоч і не дуже молода), Кара Делевінь, Наталі Портман і ось зараз - Саша Лусс. Та, якщо всі інші мали акторські здібності, то у Лусс крута тільки зовнішність. Проблема ще у тому, що Бессону було важливіше продемонструвати сексуальність головної героїні, аніж розкрити її характер. Замість цікавого сюжету нам пропонують дивитись на непереконливий екшн з такою ж непереконливою актрисою.
До речі, бойові сцену також "So-so". Якщо порівнювати їх з "Джоном Уіком", то у другого завжди відчувається якась винахідливість та новаторство. В "Анні" цього нема - тільки недоречний монтаж, від якого починає трохи нудити десь на середині перегляду.
Підводячи висновки, розумієш, що "Анна" - це дуже несмачна цукерка в яскравій глянцевій обгортці. Вона може тебе зацікавити, але коли почнеш її коштувати, то не відчуєш жодного смаку. Безглуздий сценарій, пусті герої та середньої руки екшен сцени.Цей фільм дуже сильно нагадує "Червоний горобець" з Дженніфер Лоуренс, який виходив два роки тому. Така ж ідіотія на тему Радянського союзу, яку неможливо дивитись у 2019 році.
