Імпровізація частенько знаходить затишне місце на театральній сцені або й на екрані, але дозовано - коли актору спадає на думку якась влучна фраза чи дія. А що, коли на експромті побудовано весь спектакль? Про особливості акторської імпровізації, головні здібності імпровізаторів та тих, хто йде на них навчатись нам розказав тренер з саморозвитку, психолог, викладач акторської майстерності та імпровізації у театрі-студії «Чорний квадрат» Сергій Анчуткін.
Що таке акторська імпровізація? Розкажи всім, хто вперше чує.
Це – вміння створювати сюжети просто на сцені без готового сценарію. Є просто ти, твій партнер (чи партнери) і ви разом «будуєте» якісь світи тут і зараз. Для цього дуже важливо відчувати один одного, вміти «прилаштовуватись» до партнера. У потрібний момент треба вести його за собою, у інший - дозволити собі не бути головним. Разом ви можете розігрувати як комедійні етюди типу «У черзі до пекла», так і глибокі драматичні штуки.
Тобто репетицій імпровізатори не потребують?
Багато хто думає, що такі актори просто виходять на сцену і щось там «чешуть». О ні, це зовсім не так. Для того, щоб у тебе вийшла крута, драматургічно правильно вибудувана історія, ти маєш спочатку здобути навик, стати не тільки актором, а й сценаристом, і режисером водночас. Для цього треба якомога частіше репетирувати, аби тренувати цю здібність. Крім того, репетиція потрібна і для того, аби посилювати взаємодію з партнером. В ідеалі ви маєте настільки відчувати одне одного, щоб розуміти, що зробить твій партнер наступної секунди. Тому кращі імпровізаторські колективи – вже «спрацьовані», які виступили на сцені в одному складі не раз.
Я використовую театр як інструмент, за допомогою якого можна трансформувати людину, зробити її ближчою до себе справжньої.
Хто приходить вчитися до «Чорного квадрату» і для чого?
У середньому на курс вступає близько сотні людей. За статистикою, з них до реальної сцени як актори дійдуть 10-15 (причому доходять часто не найталановитіші, а більш наполегливі). Але цікаво, тільки третина з тих, хто вступають, реально мріють про сцену. Більшість просто знають про те, яка атмосфера свободи панує у ЧК («Чорний квадрат» - прим. ред.) і хочуть трохи у цьому «пожити». Я - не зовсім правильний педагог, тому що допомагаю їм у цьому. «Класичний» викладач акторської майстерності має чітку мету : зробити зі студента актора. А я ніколи не хотів тільки робити з людей акторів. Я використовую театр як інструмент, за допомогою якого можна трансформувати людину, зробити її ближчою до себе справжньої.
А як ти прийшов у ЧК? Теж, аби стати "справжнім"?
Я не знав, для чого я прийшов (сміється). Я вчився тоді в КПІ на факультеті електроніки і збирався стати програмістом. Та якось ми з моєю дівчиною думали, де би цікаво провести час. Вона запропонувала піти до театру, а я погодився (насправді театр я ніколи не любив, просто хотів її вразити). Так ми і опинились в «Чорному квадраті» на «Мафії». Усім відома гра, де учасники відгадують персонажів, проте у ЧК актори мали обіграти її імпровізаційно. Я не знав, що можу так сміятися! З тих пір ми стали туди ходити частіше. Якось, пам’ятаю, дивився на сайті їх розклад, бачу – новий спектакль «Іспит». Думаю: цікаво, на ньому ми ще не були. Пішли туди, заходимо, там - черга з людей до самих східців і я відчуваю, що всі якісь нервові. Я питаю: «Що відбувається?». Мені кажуть: «Іспит, вступ до театру». Нічого собі! Я подумав, що вже час додому, аж тут з дверей виходить дівчина і каже: «Ті, хто виступають — заходимо. Ті, хто прийшли подивитися — заходимо через 15 хвилин і платимо 30 гривень». Слухай, я – другокурсник, моя дівчина — теж. Для нас зекономити 30 гривень – це круто, могли піти кави попити на ці гроші. Коротше, ми вирішили зробити вигляд, що типу теж хочемо вступити, а насправді збиралися просто досидіти до кінця і так і не вийти.
Мені сказали: "Ти - милий хлопчик, але нам актори потрібні, а не хлопчики"
Уже відчуваються імпровізаційні здібності )
Ну так! (сміється). Я сидів, дивився на виступи людей (треба було розказати анекдот, заспівати пісню і станцювати) і думав: «Та чим я гірший?» Бо всі лажали страшенно! І от, я дочекався свого «зіркового часу» - коли дуже погано виступив один хлопець. Я подумав: «Треба йти! На його фоні я буду кращим, як мінімум!» І саме в цей момент почали труситися ноги. Я ще не йду, а вони вже трусяться. І руки теж. Але все одно було цікаво спробувати! І я вийшов і розказав анекдот. Мені сказали: «Ти - милий хлопчик, але нам актори потрібні, а не хлопчики. Приходь іншим разом». А той наступний раз був за тиждень. (відбір у ЧК був у 2 етапи – прим. ред.) Через свою впертість і злість я прийшов і вступив! Подзвонив мамі, кажу: «Тут така справа, мені потрібно ще 600 гривень на місяць на навчання акторській імпровізації». Так я і став на цю «доріжку».
Одразу відчув, що це – «твоє»?
Ні, я просто отримував нереальне задоволення від вправ і комунікації з людьми. Бо це було якраз про радість спілкування і взаємодію з такими ж творчими і дещо божевільними персонами, як і ти сам. З іншого боку – під час виступів у мене нічого не виходило. Досі пам‘ятаю відчуття, що будь-яка дія, навіть, якщо я сиджу без слів десь у темному закутку, буде провальною. Був момент, коли одна дівчина не захотіла зі мною виходити на сцену, бо я був «очень плох».
Зажим?
У мене була ціла класифікація ступорів і зажимів. Я або не міг говорити, або не міг припинити натягнуто усміхатися. Одного разу мій викладач Міша Костров не витримав (а терпів він довго) і сказав: «Ти або зараз виходиш і не усміхаєшся, або тебе виженуть без права на повернення!». І саме після цього у мене почало виходити все краще й краще! Та це було вже на другому році навчання. Так, мене лишали на другий рік – таким я був лузером (сміється).
Авіаконструктор не має бути професійним пілотом. Лікар не має бути здоровим. Не кожен професійний актор може викладати.
І з того часу все «закрутилось»?
Так, у мене стало добре виходити, навіть викладачі були здивовані. Та саме в цей період я усвідомив, наскільки мені подобається бути педагогом – навіть більше, ніж актором.
Хіба це не розчарування? Ти витратив 2 роки свого життя на навчання і передумав грати на сцені.
Це ж не сталося різко. Я просто краще відчув себе і зрозумів, що за натурою я – викладач. Авіаконструктор не має бути професійним пілотом. Лікар не має бути здоровим. Не кожен гарний актор може викладати. А я міг. У нас в ЧК більшість педагогів — це люди, яких колись виганяли із студії. Для мене суть не змінилась: я отримую задоволення від процесу навчання та взаємодії з іншими. Просто раніше навчали мене, а тепер навчаю я.
Чим тобі так подобається ця робота?
Я отримую кайф! У мене є власна класифікація кайфу. Перший вид — кайф від радості, коли ти робиш цікаві тренажі. Коли готуєш їх дуже довго та ретельно, «заточуєш» під потрібні цілі. До тебе приходять люди, і ти маєш провести їх складним шляхом. Ти повинен бачити, якою кожна людина має стати через півроку і зрозуміти, як її до цього привести. І для кожного цей шлях різний! Треба це враховувати. Другий кайф – від взаємодії з людьми. Мені подобається, що на занятті я ділюся енергією із сотнями учнів, і вона повертається назад – насправді, ще більше повертається! Третій вид кайфу — коли я бачу трансформацію. Спочатку людина закрита, з купою блоків, страхів, невпевненості, а потім вона раз – і змінюється, стає геть інакшою – наповненою та вільною.
Завдання викладача — бути не гарною людиною, а гарним педагогом.
А, якщо бачиш людину, яка навіть на 20 занятті далеко не просунулася, що тоді робити?
У мене були такі випадки. В групі, як правило, не одна така людина, а одразу п'ятеро чи шестеро. Я слідкую за ними й інколи на думку спадає якийсь тренаж просто тут, на місці. Часто такий інтуїтивний вибір одразу ж допомагає, та не завжди. Інколи ти від безсилля просто кричиш на цю людину, вона або лякається, або «вмикається». Але треба відчувати, на кого можна кричати, деякі люди можуть просто піти після цього. До речі, це одне із найбільших відкритів моєї викладацької діяльності – треба бути жорстким. Для мене це нехарактерно у повсякденному житті, але тут ти змушений. Адже це - театральна студія і у нас є програма мета якої – виховати актора імпровізації. Я не можу бути з учнями таким же м‘яким, як на тренінгу (Сергій також проводить психологічні тренінги та тренінги з саморозвитку поза «Чорним квадратом» - прим. ред.) Специфіка театру в тому, що ми – не психологи і не психотерапевти (хоча частково це так). Завдання викладача — бути не гарною людиною, а гарним педагогом.
Чому людина повинна прийти до тебе на заняття з імпровізації?
Перше - якщо вона хоче бути актором і виступати на сцені. Друге - якщо вона хоче стати вільною, безстрашною та радісною. Я навчаю учнів бути більш спонтанними на креативними у буденному житті. Завдяки імпровізації ти навчишся випускати на волю свою «внутрішню дитину», почнеш нормально сприймати свої помилки, адже тут вони стаються постійно. Моя робота - просто допомогати людям в їх змінах. А ще я казки пишу.
