Як зорієнтуватися в сучасному безпредметному мистецтві, що таке non-objective art і чому запуск у Києві міжнародного проекту “Велике коло” в Центрі сучасного мистецтва М17 — одна з ключових мистецьких подій останніх років в Україні?
Зараз в М17 проходить вже третя експозиція проекту “Велике коло”, події, яка стала своєрідним підсумуванням мистецького досвіду безпредметного мистецтва як в межах Києва, так і Брюсселі, Амстердамі, Сіднеї, Парижі, Фрайбурзі, Берліні, Греноблі та Лондоні за останні три десятиліття. Це можна прослідкувати навіть на рівні діючої зараз Експозиції №3, яка складається з двох основних блоків: німецького незалежного виставкового простору e9a, представники якого чітко скеровані на експонування винятково мінімалістичних та монохромних мистецьких практик (так, вузькоспеціалізовані виставкові майданчики, майже незнайома для України практика). З їхнього боку в М17 представлена експозиція “У гарному настрої”. Другий блок — Міжнародна бієнале безпредметного мистецтва (BANO) та їхній проект “Зроблено у Франції”, який є дуже чіткою візуалізацією об'єднання навколо себе найбільш впливових течій сучасного редукційного мистецтва.
Що саме об’єднало ці географічні точки? З першого погляду — майже неймовірна синхронізованість подій/виставок і що найважливіше — інтелектуальних контекстів сучасного безпредметного мистецтва. З українського боку це в першу чергу діяльність об'єднання KNO/Kyiv Non Objective (Тиберій Сільваші, Бадрі Ґубіанурі, Сергій Попов, Олена Домбровська, Мирослав Вайда), яке було засноване в 2017 році. Їх теоретичну модель можна звести до промовистої цитати Тіберія Сільваші: “Безпредметність — це правда у світі постправди. Це мистецтво, яке нічого не говорить, а саме тому глядач змушений повертатися до власних почуттів, асоціації, досвіду”. Умовно це можна було переформулювати словами Сьюзен Сонтаг: “Потрібна не інтерпретація, а еротика мистецтва”. Еротизм в даному випадку - в абсолютно оголеній формі, без множинних кіл інтерпретації навколо твору. Це своєрідна операція на користь художньої автономії, від якої ми відрізаємо історичні, політичні та економічні контексти, поступово лишаючи в просторі нехай подеколи ледь виразну, але стійку видимість геометрії форм.
Тиберій Сільваші
Навіщо позбавляти живопис оповідності? Аналогічне питання виникає і по відношенню до сучасного театру, і що цікаво — причини цього позбавляння багато в чому сходяться. Поза тим, що це є ствердженням власної автономії, це пояснюється ще й інстинктом самозбереження, “охорони своїх кордонів”, які постійно розмиваються текстами, таким чином стверджуючи свою першорядність у зображуваному.
Все ніби зрозуміло: в полі культури ти завжди перебуваєш в стані тексту, тому живопис необхідно винести за її межі, і зберегти за ним нескладну абетку підручних засобів, за допомогою яких і створюється сучасне редукційне мистецтво: колір, простір, об'єкт, порожнеча, площина, лінії, форми. Це своєрідний “німий досвід”, як його називає Сергій Попов. Споглядання твору через бачення, а не тлумачення, без надмірностей лінгвістичних конструкцій.
Як можна розцінювати жест створення такої події з боку М17? Наразі ця інституція є однією з найбільш послідовних в Україні саме в контексті ведення “авангардної лінії” — від першого проекту “Авангард: у пошуках четвертого виміру” до актуального “Великого кола”. В межах М17 розумієш: модернізм, як проект, не помер, хоча й зникла його ідеалістична та телеологічна версія. Це вже не оголошення “про новий світ”, а запрошення до моделювання світів максимально ймовірних і відповідних часу. Це не “солодка утопія”, радше примирення. Але той факт, що саме навколо програми “повернення до авангарду” розбудовується один з найбільших центрів сучасного мистецтва України вже багато про що говорить. Не в останню чергу — про створення свого історико-культурного бренду через авангард, ледь не вперше за всю незалежну історію України — чітко артикулюваного і послідовного.