Довгоочікуване продовження екранізації роману "Воно" Стівена Кінга вже не за горами, а це означає тільки одне: знову під зав'язку забиті кінотеатри на вихідних та безліч позитивних відгуків. Так вже склалося, що люди обожнюють фільми за книгами "короля жахів". У чому ж причина такого феномену автора?
Сильне джерело
Кожен, хто хоч раз брав до рук будь-яку книгу Стівена Кінга, скаже вам, що відірватись від неї неможливо, доки не дочитаєш повністю. Неважливо, що це за твір: фентезі-сага "Темна Вежа", психологічний трилер "Сяйво", підлітково-містична драма "Керрі" чи жахіття про потойбічне життя "Кладовище домашніх тварин". Усі вони занурюють у ні на що не схожий світ, який здатний описати тільки Стівен. Тому зовсім не дивно, що коли з'являється новина про ту чи іншу екранізацію роману Кінга, нам цікаво, наскільки бачення режисера співпадає з нашим.
Інколи після перегляду фільмів з'являється розчарування. Так було з ганебною "Темною вежею", яку перетворили на пустий блокбастер. Та стрічки на кшталт "Воно" дуже приємно дивують і дають нам саме те, чого ми бажаємо.
Глибина
Під час прочитання романів Стівена Кінга завжди є про що подумати. Нерідко це стосується і фільмів за його творами. Наприклад, "Кладовище домашніх тварин" — справжнісіньке філософське есе на тему того, що кожен має навчитися приймати смерть у своєму житті. "Сяйво" Стенлі Кубрика продемонструвало нам, як людина вдалечині від цивілізації починає повільно божеволіти. У "Керрі" режисер підіймає тему шкільного булінгу та розповідає, як люди можуть кривдити інших.
Справді лячно
Ми завжди знаємо, чим нас збираються лякати у фільмах жахів. Всі "неочікувані" моменти стають дуже передбачуваними, а "скрімери" перетворюють перегляд горорів у кінотеатрі на комедію. Приємний виняток —екранізації Стівена Кінга. Це той випадок, коли страшно не від безглуздих моментів, а від ситуації, в якій опиняються головні герої. Після перегляду "Сяйва" або "1408" у вас навіть може з'явитися клаустрофобія, а після стрічки "Воно" до клоунів ще довго не захочеться підходити. "Кладовище домашніх тварин" взагалі змушує боятися всього: від маленьких пухнастих котів до великих вантажівок на дорозі.
Драматизм
Та не жахом єдиним можуть пишатися екранізації Кінга. Є кілька фільмів за його творами, які увійшли до списків найкращих та найсумніших стрічок в історії кінематографу. Згадайте тільки, які емоції у вас викликає фраза Тома Генкса "Пустити струм!" у "Зеленій милі"? Як сильно ви переймалися за долю Енді Дюфрейна та Рудого у "Втечі з Шоушенка"? А що з вами зробила фінальна сцена стрічки "Імла", коли головний герой, вважаючи, що на допомогу очікувати марно, застрелив свого сина та друзів, а через хвилину приїхали рятувальні танки та автівки?
Атмосфера
Найкращі екранізації Стівена Кінга — ті, що змогли передати атмосферу його книг, адже вона грає одну з найважливіших ролей у сприйнятті історії. І якщо у фільмі трохи "косячать" зі сценарієм, але настрій джерела передали добре, його вже можна назвати вдалим. У "короля жахів" все зазвичай відбувається у маленькому містечку Бангор штату Мен, де містика починає буквально вилазити назовні. Люди завжди не помічають цього, і лише кілька героїв потрапляють до епіцентру подій. Саме ця атмосфера невеличкого міста, в якому всі поводять себе так, неначе нічого не відбувається (в той час як навколо вирують сили зла), захоплює у творах Стівена. Дуже точно її вдалося передати саме першій частині стрічки "Воно" і, як не дивно, серіалу від Netflix "Дивні дива", який навіть не є екранізацією Кінга, але дуже на неї схожий.