В український широкий кінопрокат вийшла драма "Іловайськ 2014: батальон Донбас". Зізнатися, від початку до цього проекту я ставився доволі скептично, адже часто кіношники спекулють на темі патріотизму, у результаті чого виходить просто неякісне кіно. На щастя "Іловайську" це не стосується. Майже.
Кожний свідомий українець має знати про події стрічки вже тоді, коли чує її назву. 29 серпня 2014 року росіяни пообіцяли дати "зелений коридор" українським військовим, які були оточені в містечку Іловайськ, щоб ті мали нагоду вийти живими з гарячого "котлу". Обидві сторони домовились про тимчасове припинення вогню, проте під час проходу українських захисників обстріляли. Сюжет стрічки будується навколо батальону "Донбас", який приймав участь у боротьбі з ворогом за Іловайськ.
Кадр із фільму "Іловайськ 2014: батальон "Донбас"
Для початку треба зазначити, що знімати таке кіно вкрай необхідно перш за все, аби люди не забували героїв, які продовжують боротьбу за вільну Україну до сьогодні. Проте, як я писав вище, режисери інколи забувають, що кіно має бути перш за все художнім драматургічним твором з розкритими та цікавими персонажами, чітким сценарієм та глибиною. Вони роблять знижку на те, що люди не будуть критикувати патріотичні фільми через їх тематику. Одразу згадуються "Крути 1918", "Позивний: "Бандерас" та ще кілька схожих проектів, які замість кіно зробили псевдопатріотичну підробку. "Іловайськ 2014" в цьому плані виявився досить непоганим, хоч і не без недоліків, фільмом.
ДНРвці виглядають, наче орки з "Володаря перснів".
Головна проблема стрічки полягає в тому, що режисер та сценарист демонструючи певні події забули "розкрити" героїв, за яких ми маємо переживати під час перегляду. Ми не проводимо з ними достатньо екраного часу, щоби хоча б нормально запам'ятати їх перед їх загибеллю. Замість цього більшу частину хронометражу нам показують непотрібні, на мій погляд, сюжетні лінії ДНРвців, росіян та "ватних" жителів Донецьку. Складається враження, наче акценти у сюжеті розставлені не зовсім правильно. І це можна було би пробачити фільму, як би всі ці "ватні сили" не були настільки карикатурними та стереотипними. ДНРвці виглядають, наче орки з "Володаря перснів", решта жителів Донеччини тільки і говорять, що "фашисти нас обстрілюють" натякаючи на українських військових. Актори дуже сильно переграють, а тому ці сцени зовсім не схожі на реальне життя. Звісно, ніхто не просить виправдовувати ДНРівців, але через таку однобокість фільму дуже не вистачає глибини.
Коли командир батальону під обстрілом ніс український прапор, щоби повісити його замість прапору "Новоросії" в мене затремтіли руки.
Та, якщо заплющити очі на це, то все ж фільм "Іловайськ" впорався зі своєю місією. Після перегляду переповнює вдячність, повага та любов до українських військових, навіть, якщо ти став забувати про війну на сході України. Окремі сцени дуже потужні й на очі навертаються сльози. На моменті, коли командир батальону під обстрілом ніс український прапор, щоби повісити його замість прапору "Новоросії" в мене затремтіли руки. Сильно вразила сцена з актором Євгеном Ламахом, який пожертвував собою, щоб прикрити своїх. Враховуючи, що Євген до цього грав у "Крутах", а скоро з ним вийде фільм "Черкаси", здається, актор знайшов своє амплуа в українському кінематографі.
Герой Євгена Ламаха у новій стрічці
Вся сюжетну лінію Бішута та Скіфа, які переховуються в квартирі у "ватної" бабусі, дивишься з великою цікавістю. Мабуть, єдині герої, яких нам добре розкрили і змусили емоційно пройти з ними увесь шлях від початку і до фіналу. І напруга, і душевність - автори попрацювали над персонажами дуже добре.
Атмосфера війни та розрухи відчувається в кожному кадрі.
Бойові сцени виглядають впевнено: постріли реалістичні, вибухів багато, атмосфера війни та розрухи відчувається в кожному кадрі. Як би це було реально, то я б подумав, що стрічку й справді знімали в Іловайську.
Кадр із фільму "Іловайськ 2014: батальон "Донбас"
Після перегляду "Іловайська 2014" починаєш розуміти: український кінематограф йде правильним шляхом. Помилки минулих років починають потрохи виправляти, а глядачу намагаються насправді дати якісний патріотичний фільм. Нам є ще куди рости та розвиватись, але за таке кіно вже несоромно. І, якщо ви гадаєте, чи йти дивитись на великому екрані, то йдіть обов'язково - до кінця прокату лишилось не так багато.