Навіть, якщо ви - не фанат балету, то, напевне, чули про українську постановку "The Great Gatsby Ballet" (далі - "Гетсбі" - Yabl), яка вже 5 років збирає аншлаги по світу. В чому таємниця такого тривалого успіху постановки розказав нам Олександр Польовий - людина, яка, наче багаторукий Шива успішно веде одразу 3 бізнеси - організовує постановки, керує мережею спортхабів та... будує гідроенергетичні станції.
Як вам вдається поєднувати кілька бізнесів і при цьому успішно продюсувати балет? Це ж тотально різні справи.
Насправді, вони схожі за принципом, просто сфери різні. Продюсування і гідроенергетика – це створення чогось нового. От ми й творимо вже 5 років. Звичайно, я не один – ми робимо це з братом Олексієм.
Працювати в тандемі з близькою людиною легше чи складніше?
Надійніше, я би так сказав. Поряд є людина, якій ти стовідсотково довіряєш, яка не підведе. Про такого партнера по бізнесу можна лише мріяти. У нас із братом розподіл обов’язків, який склався сам собою. Він – «поганий поліцейський», я – «хороший». Пам’ятаю, якось я підготував ледь не півгодинну мотиваційну промову перед командою – хвалив, говорив про наші великі перспективи. Брат же стриманий і досить суворий – і, здається, такий підхід діє краще, ніж мій позитив (сміється). Взагалі ми досить різні, але у одному подібні – ми завжди прагнемо більшого і рухаємось вперед.
Разом із братом Олексієм (справа)
І ніколи не буває конфліктів?
О, ну не все так бездоганно. Якось пам’ятаю, ми билися на Новий рік у Каннах.
Ви серйозно?
Так! Свято, краса навколо, жодного вільного білета на наші вистави, а ми колотимо одне одного у смокінгах. Це було щось! Отак не могли дійти згоди щодо творчих моментів постановки – спочатку зчепилися словами, а потім вже й кулаки в хід пішли. Звісно, через кілька хвилин вже обіймалися, але й таке буває!
І часто ви не доходите згоди у творчих питаннях?
То був найяскравіший випадок. Взагалі, на початку «Гетсбі» ми були менш «творчими» продюсерами. Колись хтось нам сказав «не заважайте творчим людям створювати» і ми повірили. І, хоч запрошений нами для роботи над «Гетсбі» американський хореограф Дуайт Роден (один із найбільш затребуваних постановників сучасності за версією The New York Times – Yabl) – людина надзвичайно талановита, та у нього був свій погляд на постановку. От що таке «Гетсбі»? Це – карнавал, радість, відчуття свята. Дуайт же бачив постановку дещо мінімалістичною. Про якісь блискітки й мови не було. Що у результаті? Люди в залі не знали, коли їм аплодувати, бо ось цього відчуття свята не виникало (а це основне, що відчуваєш, коли дивишся стрічку «Гетсбі», наприклад). Ми з братом вирішили дещо втнути на наступному показі. Нікому не кажучи, ми замовили гармати з метафаном. Тримали все це у великій таємниці і от, в самій кульмінації сцени з вечіркою вони вистрелили. Блискітки посипалися і залом прокотилось колективне «оооох». Це було феєрично! Дуайт був у шоці, я думав, він збожеволіє, але він нам і слова не сказав, бо вийшло дійсно вражаюче.
Так, але наскільки продюсер може глибоко занурюватись у такі питання без шкоди для постановки?
Звісно, говорячи про втручання у творчі питання я не кажу, що ми з братом ставимо танець чи продумуємо, яким буде в артистів грим. Я більше говорю про загальну атмосферу та розуміння, куди рухається наша постановка, який ефект вона має справляти. Дуже довго ми через брак досвіду робили помилки. Так, звинуватити нас у тому, що ми не були залучені у процес не можна – швидше, ми були аж надто в нього занурені, але не там, де треба. Для нас із братом всі півтора роки гастролей було нормою допомагати технічній команді монтувати декорації, звукорежисерам носити сумки, реквізит якийсь. Насправді це неправильно. Монтувальник повинен монтувати, хореограф – ставити танець, а продюсер – організовувати весь процес та контролювати якість кінцевого продукту. Мало того, що тобі треба знайти композитора і постановника, артистів, створити повноцінне полотно на 2 акти, орендувати приміщення, продати квитки, так важливо це все організувати так, щоб воно ефективно працювало – і це, скажу я вам, нелегко.
Якщо тобі жаль витрачати на справу, якою ти займаєшся весь свій час – це не твоя справа.
Що для вас особисто «Гетсбі»? Це - основний бізнес-проект чи більше «для душі»?
«Гетсбі» - це і бізнес, і втіха. Це – просто частина мого життя. Я навіть не можу це назвати роботою, просто я прокидаюсь і засинаю з думками про свій проект. І це нормально, саме так і має бути! Якщо тобі жаль витрачати на справу, якою ти займаєшся весь свій час – це не твоя справа. Щиро раджу спробувати щось інше.
Як ви взагалі прийшли до того, щоби створити балет?
Я розумію, що з боку це виглядає, наче я взагалі людина з іншого світу і балет – це останнє, що могло би мене цікавити, але насправді мистецтво – те, чим я захоплююсь з дитинства. Мені було десь 3 роки, коли батьки вперше взяли мене з собою до театру. Пам’ятаю, дивились ми «Лебедине озеро» - якісь дівчата в білих пачках бігають туди-сюди. Я тоді заснув - нудно! Але батьки все одно намагалися мене «окультурити». От вже «Князь Ігор» мені сподобався – ще б пак – на сцену виводять живого коня (сміється). З часом я так «втягнувся», що вже сам обирав різні вистави й ходив на них разом зі своїм братом. Минав час, ми вже займалися бізнесом і вирішили піти в 2012 році на «Королі танцю» (міжнародний балетний проект за участі 5 кращих танцівників планети - Yabl) Це було щось особливе – настільки пластично, тонко – мене дуже вразила сучасність постановки. Після спектаклю ми з братом у ресторані поруч із Оперою зустріли учасників «Королів танцю». Звичайно, там був і один із відомої п’ятірки – Денис Матвієнко. Тому я й вирішив з ним познайомитись.
Ми хотіли показати, що балет — це не просто дівчата в пачках, а сучасне мистецтво.
Отак просто? Взяли й познайомились?
Майже (сміється). Коли він виступав на сцені, то робив такий пірует ногами – наче ріжки. Це типу його фішка. І от коли вже ми були в барі, то зустрілись поглядом і я раптово йому показав такі ж ріжки – тільки руками. Сам від себе не очікував! Ми обидва засміялися і познайомилися. Якось у розмові з ним я просто зрозумів, що ми розмовляємо однією мовою. Денис вміє запалити ідеєю, це точно! Ми хотіли показати, що балет — це не просто дівчата в пачках, а сучасне та актуальне мистецтво і ним варто насолоджуватися. І, гадаю, у нас вийшло!
У скількох країнах ви побували з гастролями за ці 5 років?
У 15-ти. В якийсь момент ми зрозуміли, що українського ринку для нас мало. Спочатку поїхали в Білорусь, Литву, потім була Німеччина, Австрія, Іспанія. Інколи все виходило дуже добре, а інколи – важко йшло. Європейська публіка любить класику, а тут до них їде якась невідома трупа з України, ще й постановка – за Фіцджеральдом. Що це взагалі таке? Але з часом ми привчили тамтешню аудиторію до себе. От, наприклад, у Берліні в перший рік ми зібрали 50% залу. Через рік, було вже 80% залу, а у 2018-му в нас був солд-аут без будь-якої реклами! Я гадаю, це – успіх. Люди вже знають, що «Гетсбі» – це сучасно і цікаво.
До США збираєтесь? Адже це – батьківщина «Гетсбі».
Дуже непросто домовитись із спадкоємцями Фіцджеральда, бо там його твір — це спадщина. Ми з ними у процесі переговорів ми вже півтора роки. Але я переконаний, що нам таки вдасться показати свою версію «Гетсбі» по той бік океану!
Цього року Гетбсі знову зможуть побачити столичні глядачі. Що готуєте?
Цього року ми святкуємо 5-річчя вистави, тому вирішили значно оновити її. Ми запросили одного з найталановитіших фешн-дизайнерів України – він готує нові костюми для солістів і кордебалету. Готуємо зміни відеопроекцій, коригуємо хореографію та сценографію. Цей «Гетсбі» буде новий, потужніший, ніж першого разу. Довершений. Особливий. (квитки на оновленого "Гетсбі" можна знайти за посиланням - Yabl)
Що би ви порадили людям, які хочуть бути продюсерами у культурній сфері? До чого вони мають бути готові?
Потрібно знати, який результат ви хочете отримати і вести всю команду до цього результату. Також ти маєш розуміти, як ти продаватимеш свій продукт, адже це бізнес – не варто зовсім про це забувати. Дуже важливо нести відповідальність. Продюсер має бути готовий втратити абсолютно все. Чи зможе він платити гонорар своїй команді – це залежить лише від нього. І ще зараз скажу непопулярну ніч: всіх треба контролювати.
Хіба можна проконтролювати всіх?
Треба намагатися! Чудово, якщо тобі трапляються люди, які самовмотивовані, яких не треба «підганяти». А, якщо ні? І, давайте будемо чесними, частенько це саме – «ні». Колектив варто стимулювати. Добре, якщо з часом вам вдасться побудувати таку команду, якій можна цілком довірити весь процес. Це – справжній скарб!
У вас кілька успішних бізнесів, ви частіше буваєте за кордоном, аніж у Києві. Чи не легше просто переїхати туди і на місці вражати європейську публіку?
Мені подобається жити вдома. Я вчора прилетів до Києва, вдихнув повітря, і якось так добре стало. Моя мама — росіянка, тато — українець, народився я в Білорусі, але ще малим переїхав до Києва. Я українець і в паспорті, і в душі. Тому хочу робити круті проекти тут. Приходьте! Якщо вам сподобається, я буду щасливим.
ФОТО: Олександр Пілюгін